Тиберій
представниках якої (Веспасіан, Типі) панувала згода з сенатом, перервана при Доміціані.
Після цього близько 100 років Римом правили "добрі імператори". Вони, як правило, діяли у згоді з сенатом, турбувалися про благоустрій провінцій, успішно вели війни, шанували римські традиції, покровительствували наукам і мистецтву. Особливо прославилися імператор-воїн Марк Ульпій Траян, перший імператор, який народився поза Італією, Марк Аврелій Антонін, імператор-філософ, "мудрець на троні". Але з приходом сина Марка Аврелія Коммода епоха "добрих мудреців" завершилася.
Зовнішня політика імперії у ці століття залишалася швидше оборонною, хоча і з'являлися нові провінції (Британія). Але туди, куди не добиралися римські воїни, все частіше прибували римські купці. Римські монети і товари знаходять у багатьох похованнях на території Північної, Центральної і Східної Європи.
Із втратою ролі сенату важливі політичні рішення імператор приймав разом зі своїми радниками, в число яких входили друзі правителя ("amicus"), їх підбір визначався характером імператора, подібно як стиль його життя багато в чому впливав на стиль життя вищих сановників.
Стосовно міського плебсу імператори продовжували політику епохи Республіки - "хліба і видовищ". І надалі близько 200 тис. людей користувалися дармовими роздачами хліба, а нелегке життя міщан скрашувалося пишними іграми і видовищами: перегони колісниць, гладіаторські бої, морські битви - навмахгі, бої з дикими звірами тощо. Про розмах видовищ можна судити при відкритті амфітеатру Флавіїв імператором Титом: було вбито 9 тис. звірів, а під час чотиримісячних урочистостей, присвячених перемозі Траяна над даками у 107 р. н.е., - 11 тис. тварин.
Не вдалося принцепсам відновити і традиційну римську сімейну мораль. Історичні факти підтверджують гіркий жарт філософа Сенеки, що в Римі є жінки, які рахують свої роки не за кількістю консулів, а за кількістю чоловіків, які в них були. А мораліст Плутарх навіть радив законним дружинам не надто хвилюватися, що чоловіки зраджують їм з гетерами чи рабинями.
Імператор Тит
Одним із важливих явищ соціально-економічного життя римського суспільства був початок кризи рабовласницького господарства (зменшення припливу рабів через перехід до оборонної тактики, нестача робочої сили у латифундіях), що вело до появи колонату. Основою відносин колонів із земельним власником був договір, за яким колони зобов'язувалися віддавати землевласнику 1/3 врожаю і 6 днів на рік працювати на панській землі.
Криза рабовласницьких відносин проявилася і в зміні суспільних поглядів на рабів. Про рабів стали говорити як про людей, які мають свій гонор (Сенека). Імператор Адріан заборонив піддавати рабів смертній карі, а його наступник Антонін Пій надав рабам право ховатися у храмах біля вівтаря і статуй імператорів.
Змінилося ставлення римської влади до провінцій. Під час Республіки провінції розглядалися як predia populi Romani - власність римського народу, яка покликана збагачувати панів світу – римлян. В імператорський період прибутки з провінцій надходили у скарбницю принцепса, а спеціальні чиновники стежили за зловживаннями намісників провінцій. Інше явище - все більша участь провінційної верхівки у правлінні Римською державою. Упродовж І - II ст. жителі провінцій отримували права латинських, а іноді й римських громадян, поки у 212 р. імператор Каракалла не подарував римське громадянство усьому вільнонародженому населенню провінцій. А ще раніше вихідці з Італії, Галлії, Греції, Африки, Азії отримали доступ у сенат, і деякі з них добилися навіть імператорської влади (Траян, Адріан, Антонін Пій).
І - ІІ ст. були періодом бурхливого розвитку провінційних міст. Поряд із багатьма старими елліністичними центрами з'явилися і нові міста, правове становище яких було різним: колонії, мупіципії або "civitates". Проте, у міру посилення централізованих тенденцій в Імперії, римська влада почала активно втручатися у життя колоній і мупіципій, обмеживши автономію провінційних міст. Хоча стиль життя в них зазвичай повторював стиль життя у столиці.
Поділ праці всередині Імперії привів до спеціалізації виробництва в окремих провінціях (Сирія - пурпурові тканини, скло, коштовні метали; Єгипет – льон, папірус, пшениця; Африка – дикі звірі, слонова кістка; Іспанія – золото, срібло, олово, мідь, залізо; Галлія – вина, керамічні вироби тощо). Неважко помітити, що провінції обмінювалися головним чином сільськогосподарською продукцією і предметами розкоші.
Каракалла
Адріан
ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ“ на сторінці 2. Приємного читання.
