(сочевиця). Інші відображали якусь характерну рису людини: Катон (спритний, хитрий); Брут (відсталий, млявий), Цинцинат (кучерявий).
Дочок називали родовим іменем батька в жіночій формі: дочка Марка Туллія Цицерона називалася Туллією, дочка Теренція - Теренцією. Заміжня жінка зберігала своє ім'я, але до нього додавали сімейне прізвище її чоловіка у родовому відмінку: Теренція Цицерона (дружина Цицерона), Лівія Августа (дружина Августа) тощо.
З часом родові зв'язки слабнули, зате посилювалися сімейні, що охоплювали не лише членів сім'ї, а й домашніх рабів, яких було ще мало у царську епоху.
На чолі сім'ї стояв батько (pater familias) з необмеженою владою над життям і смертю всіх членів сім'ї (мав навіть право тричі продавати в рабство синів). І лише згодом римські жінки добилися для себе значно більш незалежного становища, ніж жінки у Греції.
Повноправні громадяни Рима (populus romanus) поділялися на три триби, які представляли три етнічні елементи в місті: латинський, сабінянський й етруський.
Триба поділялася на 10 курій, а курія - на 10 родів (усього 300 родів повноправних громадян). За наказом царя (rех) вони збиралися на курульні народні збори - коміції, щоб вирішувати найважливіші державні справи.
Очолював общину цар, який обирався на коміціях; 12 лікторів носили попереду нього символи влади - жмути прутів із вставленими у них топірцями. Поряд з царем правила рада старійшин - сенат, який складався з 100, а пізніше із 300 членів. Сенат затверджував усі рішення, прийняті коміціями (auctoritas patrum). У разі смерті царя, до обрання нового, сенат кожних 5 днів призначав із свого середовища тимчасового правителя (interrex). Цей звичай зберігся і в пізніші часи: його застосовували тоді, коли помирав консул, найвища посадова особа Римської республіки. Цар був одночасно верховним воєначальником, жерцем і суддею, що при необхідності спирався на своїх помічників - квесторів, які вершили суд за кримінальними справами. Хоча цар не мав необмеженої влади, вона все-таки була сильною в етруський період і нагадувала владу "pater familias" у римській сім'ї. Римські історики називають, за традицією, сім царів: Ромул (753 – 715), Нума Помпілій (715 - 672), Ту ля Гостилій (672 – 640), Анк Марцій (640 – 616), Тарквіній Пріск (616 – 578), Сервій Туллій (578 - 534) і Тарквіній Гордий (534 - 509). Безумовно, історичними особами можна вважати трьох останніх царів, які були етруського походження.
Повноправних громадян, членів родів, які брали участь у курульних коміціях, називали патриціями, бо їхні батьки (pater) засідали в сенаті. Крім них, у Римі були й інші категорії вільного населення: клієнти і плебеї, походження яких не зовсім зрозуміле. Можливо, плебеї були вихідцями із
Ромул
Нума Помлілій
сусідніх з Римом общин і тому не входили до складу римських родів і курій. Зберігаючи особливу свободу, вони не мали ні політичних прав, ні права одружуватися із патриціями. Плебеї займалися сільським господарством, ремеслом і торгівлею. Деякі з плебеїв віддавали себе під покровительство (патронат) патриціїв і ставали клієнтами. Патрон зобов'язаний був зберігати йому вірність і надавати різноманітні послуги. Варто додати, що окремі впливові роди із підкорених Римом сусідніх латинських общин допускалися до складу патриціату, а їх глави - у сенат. Наприклад, у число римських старовинних родів увійшов рід Юлгів з Альби- Лонги.
Між патриціями і плебеями із самого початку були гострі протиріччя. Пом'якшити їх була покликана політична реформа, яку історики приписують царю Сервію Туллію. Вона підірвала основи родового ладу, ввівши поділ римського вільного населення за майновим принципом.
Крім патриціїв, до складу "populus romanus" були включені і плебеї. Усі римські громадяни на основі перепису були поділені на 6 майнових розрядів залежно від кількості оброблюваної землі, що перебувала у володінні того чи іншого громадянина. З появою в Римі у IV ст. (312 р. до н.е.) карбованої монети розміри земельних володінь були замінені грошовими прибутками. До першого розряду належали ті громадяни, які мали прибуток більше 100 тис. мідних асів. За майновим принципом розподілялася й військова повинність: 1 розряд виставляв 80 центу рій важкоозброєної піхоти і 18 центурій кінноти. Інші п'ять розрядів разом зобов'язані були виставляти 95 центурій легкої піхоти і допоміжних загонів. Усього набиралося 193 центурії, що збиралися на засідання коміцій, до яких перейшли найважливіші повноваження курульних коміцій: прийняття законів, обрання посадових осіб, оголошення війни, укладання миру. Тобто, якщо спочатку центуріатна реформа Сервія Туллія мала на меті впорядкувати військову організацію общини, залучити до військової служби усе вільне
Портрет римського патриція
Серпій Туллій
населення міста, то здійснення реформи привело до серйозних змін у всьому суспільно- політичному устрої раннього Рима. При цьому реальна влада збереглася у руках старих патриціанських родів, які володіли найбільшими земельними угіддями, входили до першого розряду і мали більшість на центуріатних коміціях (98 із 193).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ“ на сторінці 2. Приємного читання.
