НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

Культура Античності

Італії запряг волів у плуг, навчив місцевих жителів письму і читанню. Як відомо, такі легенди не виникають на "порожньому місці", і зараз допускається існування греко- мікенської колонії на місці майбутнього Рима.

У кінці II - на початку І тис. до н.е. нова хвиля переселенців в Італію принесла культуру, названу за місцем археологічних знахідок у селищі Вілланова, поблизу міста Болоті, культурою Вілланови (1000 - 700 pp. до н.е.). Її характерною ознакою було застосування поряд із бронзою залізних предметів. У могильниках - колодязях Вілланови, де збереглися оссуарії, знайдені лита і кована бронза, вироби із заліза, геометричний орнамент на кераміці, початки писемності тощо.

В епоху Вілланови в Італії з'являються міста, які зовнішнім виглядом нагадують укріплені родові поселення (oppida - городища). Стародавня легенда, яка ототожнювала вілланів з умбрами, приписує їм заснування 300 міст в Етрурїї.

Аналогічні пам'ятки знайдені у багатьох регіонах Італії і на островах. Вони розміщувалися в Лацію - в некрополях у районі Альбанських гір і на місці Рима. На північному заході півострова різновидом культури заліза була так звана культура Голасеккі, на північному сході (область венетів) - культура Есте (сучас. Атесте), на півдні, в Бруттії, – культура Торре Галлі

Археологічні пам'ятки, які нагадують знахідки у Вілланові, відкриті і в інших місцях, головним чином на Дунаї. їх відносять до так званої гольштпатської культури. Можливо, з берегів Дунаю представники гольштатської культури переселилися до Італії.

Плавлення залізної руди, використання залізних знарядь праці, поява укріплених міст свідчать про досить високий рівень розвитку представників цієї культури, які перебували на вищій стадії варварства. Плуг із залізним лемешем дозволив розширити орні землі і збільшити площу лук, що сприяло розвитку не лише землеробства, але й скотарства. Зростання виробництва зумовило поширення обміну. В Етрурії та Умбрії знайдені вироби з прибалтійського бурштину, в Південній Італії та Сицилії - залишки місцевої і привізної кераміки, подібної до мікенських зразків; графіті на посуді, подібні до критського лінійного письма "А", скарабеї з Навкратиса тощо. Приблизно в той же час у Венеції та Апулії поселилися іллірійці, внаслідок чого відбувалося змішування різних етнічних груп і створювалися різні гілки італійських племен.

Поселення залізного віку поступово перетворювалися в міста. Згідно з традицією, в Лацію їх нараховувалося 30, включаючи Рим. Вони перебували в союзі на чолі з Альба-Лонгою. Ускладнилася їхня соціальна структура. У некрополях Болонії, Веїв, Есте знайдені ритуальні поховання рабів, а в Есте також бронзовий посуд із зображенням воїнів і полонених із зав'язаними руками. Це найдавніше зображення рабів Італії.

Оссуарії епохи Вілланови

Оссуарії епохи Вілланови

Відомо, що найдавнішим населенням Апеннінського півострова були лігури або лігіі, які займали колись територію Південної Франції та Піренейського півострова. Залишки лігурійської мови досить незначні. Багато дослідників відносять лігурів, як елімів та сиканів із Сицилії, сардів із Сардинії та корсів з Корсики, до так званих середземноморців, вважаючи їхні мови неіндоєвропейськими. Культура неоліту в Італії була створена саме лігурами. В епоху заліза інші племена витіснили їх звідти в північно-західну Італію, де лігури зберегли свою самобутність і примітивні форми життя аж до І ст. до н.е.

Основну масу населення Італії в І тис. до н.е. складали різноманітні племена, які розмовляли індоєвропейськими мовами. Серед них виділяють італіків, які розпадаються на дві підгрупи: латино-сикульську й умбро-сабелльську.

Умбри заселяли область верхньої течії річки Тибр. Вони мешкали в укріплених поселеннях і займалися тваринництвом. Кожна община жила відособлено, племінних об'єднань не існувало.

Із сабелльської групи племен найчисельнішими були самніти. Частина їх підкорила остсгв, які населяли Кампанію, і внаслідок змішування осків і самнітів постали кампанці, які створили під грецьким впливом кампанську культуру. Однак більшість самнітів, зберігши риси первіснообщинного ладу, зайнялися на території Центральної Італії тваринництвом і належали до найдавніших італійських племен. На відміну від умбрів, у яких існував звичай трупоспалення, самніти ховали померлих. В історичну епоху створюється самнітська федерація, яка включала різні сабелльські племена і чинила впертий опір римлянам.

Особлива роль в історії Італії належить латинській гілці племен. На відміну від інших областей, район на південь від нижньої течії Тибру - Лацій - почав заселятися порівняно пізно. Найдавніші археологічні пам'ятки, знайдені в Альбанських горах і на місці майбутнього Рима, належать до початку І тис. до н.е. і пов'язані, без сумніву, з ранніми жителями культури Вілланови. Латини здавна займалися сільським господарством. Вони рано навчилися дренажним роботам, без яких у Лацію неможливо було займатися землеробством. Головною сільськогосподарською культурою була полба. Досить рано стали вирощувати виноград. На схилах гір Лацію паслися численні стада корів, свиней і отари овець.

Проживали латиняни в укріплених поселеннях-містах. Вони не були єдиними жителями Лацію. Археологічні відкриття вказують на те, що поряд із трупоспаленням

Лацій

Біконічні поховальні урни

Біконічні поховальні урни

у ту епоху існувало і поховання трупів, яке практикувалося племенами сабелльського походження. Вважається, що це були сабіняни, про яких досить часто згадують джерела. У гірських районах Лацію проживали також екви, герніки і вольски, - мабуть, досить близькі до латинян.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА
  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА

  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря