Розділ «40»

Бун кивнув.

— Може, Дойл забрав дітей і повів їх у пустелю.

— Не думаю. Зараз темно. Він не зміг би їх зловити, якби вони порозбігалися. Ходімо до шахти.

Вони вийшли із сараю та подалися вздовж вузькоколійки, по якій колись рукопаш штовхали вагонетки. Над шурфом шахти, біля вершини гори, виднівся каркас металевих опор. Електродвигун рухав підйомний механізм, що опускав та піднімав сталеву кліті?. Коли шахта ще працювала, вагонетки заповнювали під землею, закочували в кліть, а потім піднімали нагору.

— Цей підйомник працює як вантажний ліфт?

— Саме так, — підтвердив Бун. — Якщо він опустив дітей у шахту, їм там нікуди тікати, і ми не зможемо їх врятувати.

— А чому ти так думаєш?

— Дойл почує, як працює механізм, коли ми почнемо піднімати кліть. І повбиває дітей, перш ніж ми встигнемо до них добратися.

Майя відійшла від шурфу, уважно обдивляючись прилеглу територію.

— Ти коли-небудь читав книгу Горобця «Шлях меча»?

Бун кивнув.

— Там є розділ про те, як слід оцінювати свого супротивника. Найслабший супротивник — це той, який не має сумнівів щодо своєї перемоги.

— І ти гадаєш, що Дойл підпадає саме під цю категорію?

Майя підняла із землі стару ганчірку, вимазану в мастило.

— Він чекає, коли загуркотить підйомник, але не діждеться.

І вона розірвала ганчірку навпіл, накинула лямку обріза на шию й видерлася на опори підйомного механізму. Огорнувши трос ганчіркою, вона гойднулася — і повисла посеред отвору шурфу.

— Я піду за тобою, — сказав Бун.

— Немає потреби.

— Це мій обов’язок.

«Зісковзни вниз на кілька ярдів. Зупинися. Знову зісковзни. Зупинися». Рік тому вона зустрілася з батьком у Празі та вдарила ножем чоловіка в провулку. Відтоді її життя визначалося тим, що сховане від очей. У Майї виникло таке відчуття, наче вона опускається до потаємного світу. Десь там, під землею, могли загинути безневинні діти.