Розділ «61»

— Я не хочу кави.

— Може, інші хочуть. — Голос Віккі злегка змінився, і це нагадало Майї про м’який потиск чиєїсь руки. Здавалось, Голліс зрозумів.

— Добре. Звичайно. Свіжої кави. — Голліс глянув на Ґабріела, а потім пішов за Віккі до будинку.

Тепер вони були самі, але Ґабріел ще мовчав. Удалині з’явилася зграйка морських птахів, що кружляли, як темні плями, створюючи щільну лійку, а потім зграйка почала повільно спускатись на землю.

— Доктор Льюїс сказав, що ти зможеш ходити десь за місяць. Тобі пощастило, що куля не зачепила кістки.

— Ми не можемо так довго тут залишатися, — відповіла Майя.

— У Віккі є багато зв’язків у церкві, а в Голліса — знайомі у світі бойових мистецтв. Думаю, у нас буде багато місць, щоб сховатися, доки ми не здобудемо фальшивих посвідчень і паспортів.

— Тоді нам треба покинути Сполучені Штати.

— Я в цьому не впевнений. Люди хочуть вірити, що є якийсь тропічний острів або печера в горах, де можна сховатись, але це не так. Подобається тобі це чи ні, усі ми поєднані одне з одним.

— Табула шукатимуть тебе.

— Так. А мій брат буде їм допомагати. — Ґабріел сів біля неї. Він мав сумний і втомлений вигляд. — Коли ми підростали, я почувався так, ніби ми з Майклом разом боремося з усім світом. Я б усе зробив для свого брата. Я йому цілковито довіряв.

Майя згадала сон про метро, смуток свого батька, і дозволила собі відчути жаль до іншої людської істоти. Вона дала Ґабріелові руку, і він міцно стиснув її. Його тепло торкнулось її холоду — вона змінювалась. Це не було щастям. Ні, щастя — лише дитяча тимчасова ілюзія. Біль усередині неї розтанув, і Майя відчула, що вони вдвох створили якесь осердя, щось цільне й постійне.

— Не знаю, чи мій батько ще живий. А Майкл тепер проти мене, — сказав Ґабріел. — Але відчуваю, що мене щось із тобою пов’язує, Майє. Ти мені потрібна.

Він дивився на неї очима, що випромінювали сильну енергію, а потім відпустив її руку і швидко підвівся. Їхнє зближення було болісним; вони ніби перейшли якусь межу.

Самотній і незахищений, Ґабріел зійшов сходами по піску. Майя залишилась на веранді, намагаючись стримувати почуття. Якщо вона хоче захищати цього Мандрівника, вона не може дозволити собі кохати його. Будь-яке почуття спричинює вагання і вразливість. Якщо вона дозволить собі цю слабкість, то втратить його назавжди.

«Допоможи мені, — думала вона. Уперше в житті вона молилася. — Будь ласка, допоможи мені. Покажи мені, що треба робити».

Холодний вітер торкнувся її волосся, і вона відчула у своєму тілі якусь силу, що зростала й міцніла. Стільки людей усе життя безвільно пливли за течією, граючи ролі інших і не розуміючи власного призначення. Усі сумніви й вагання, які вона відчувала в Лондоні, розтанули. Майя знала, хто вона. Арлекін. Так, це буде важко, але вона залишиться з Ґабріелом.

Трохи підвівшись на ліктях, вона дивилась на океан. Зграйка морських птахів, що сиділи на пляжі й розмовляли між собою пташиною мовою, злетіла в небо, злякавшись Мандрівника.