Розділ «58»

Вони пошепки сперечались, доки Ґабріел не погодився з їхнім планом. Доктор Річардсон запанікував.

— Імовірно, вони все знають, — сказав він. — Напевне, вони вже зараз шукають нас. — Він подивився у замкову шпарину, а потім повів їх довгим коридором до ліфта.

За кілька секунд вони дісталися стоянки. На поверсі було порожньо — лише бетон і підпорні стовпи, та ще три білі фургони, припарковані за двадцять футів від ліфтів.

— Персонал звичайно залишає ключ у замку запалювання, — пояснив Річардсон. — Якщо ми зможемо виїхати через передні ворота, у нас є шанс.

Доктор підійшов до першого фургона і спробував відчинити двері кабіни. Вони були замкнені, але він і далі смикав їх за ручку, ніби не міг у це повірити. Віккі стояла біля нього. Спокійним, навіть втішним голосом вона промовила:

— Не хвилюйтеся, докторе. Спробуймо інший фургон.

Віккі, Ґабріел і Річардсон вловили скрип: пожежні двері відчинились і почулися легкі кроки по бетонній підлозі. За хвилину з пожежних сходів у двері ввійшов Пастух.

— Як усе чудово. — Пастух пройшов повз ліфт, зупинився й усміхнувся. — Я думав, що Табула позбудуться мене, але тепер вони дадуть мені додаткову винагороду. Арлекін-ренеґат рятує Братів.

Ґабріел поглянув на Віккі, а потім витяг нефритовий меч. Він повільно змахнув мечем у повітрі та згадав, що йому розповідала Майя. Мало речей, зроблених руками людини, були такими гарними, чистими, вільними від жадібності й бажання.

Пастух пирхнув, ніби почув невдалий жарт.

— Не будь дурнем, Ґабріеле. Може, Майя і не вважає мене справжнім Арлекіном, але це не применшує мого вміння битися. Мене вчили поводитись із мечами й ножами з десяти років.

Ґабріел трохи повернув голову.

— Іди до іншого фургона, — наказав він Віккі. — Подивись, чи є ключі в замку запалення.

Пастух відкрив свою переносну трубу. Витяг меч Арлекіна й помістив захисну лату на місце.

— Добре. Робіть по-своєму. У всьому цьому є одна приємна обставина. Я завжди хотів убити Мандрівника.

Пастух устав у бійцівську стійку, і Ґабріел здивував його тим, що напав одразу ж. Біжучи вперед, він зробив вигляд, що намагається вколоти Пастуха в обличчя. Коли Пастух відбив удар, Ґабріел повернувся й спробував завдати удару в серце. Сталь зіткнулася зі сталлю двічі, тричі, але Пастух легко захищався. Два мечі схрестились. Пастух відійшов на півкроку назад, зробив швидкий рух зап’ястям і вибив нефритовий меч з Ґабріелових рук.

Меч із грюкотом упав на бетонну підлогу. У порожньому приміщенні для паркування звук відбився особливо голосно й чітко. Вони дивились один на одного, і Мандрівник ясно бачив свого супротивника. На обличчі Пастуха була маска Арлекіна, але з його ротом було щось не так. Він ледь здригнувся, ніби його губи вирішували — усміхнутися чи насупитись.

— Уперед, Ґабріеле. Спробуй узяти його.

Хтось свиснув — різко, пронизливо. Пастух якраз повернувся навколо своєї осі, коли ніж для кидання пронісся блискавкою в повітрі й устряг у його горлі. Рука Пастуха впустила меч, і зрадник упав на коліна.

Майя та Голліс зайшли у відчинені двері. Жінка-Арлекін глянула на Ґабріела і, впевнившись, що він у безпеці, наблизилась до пораненого.