Розділ «55»

— Протягом останніх п’яти років Вічнозелений фонд спонсорує неврологічні дослідження болю. Як ви знаєте, а я впевнений, що знаєте, біль — дуже складне явище.

— Біль пов’язаний з багатьма ділянками мозку, він рухається паралельними нервовими шляхами, — сказав Річардсон. — Тому, якщо якась ділянка мозку пошкоджена, ми не можемо реагувати на поранення.

— Правильно, докторе. Але наші дослідники відкрили, що у п’ять різних частин мозку — у найважливіші ділянки, зокрема мозочок і таламус, — можна імплантувати електроди. Подивіться на це. — Бун вийняв з кишені компакт-диск і вставив його до Річардсонового комп’ютера. — Це зняли рік тому в Південній Кореї.

На екрані комп’ютера з’явилася брунатно-жовта мавпа-резус. Вона сиділа в клітці, а до її черепа були під’єднані дроти. Вони тягнулись до радіоприймача, прикріпленого до тіла тварини.

— Бачите? Ніхто не ріже цей екземпляр і не підпалює йому шкіру. Усе, що вам треба, це натиснути на кнопку, і...

Мавпа заволала й упала з виразом сильного болю в очах. Вона лежала на підлозі клітки, билася в судомах і тихо скиглила.

— Бачите, що сталося? Фізичної травми не було, але нервова система приголомшена сильним відчуттям.

Річардсон ледве спромігся щось вимовити.

— Навіщо ви мені це показуєте?

— Хіба ви не розумієте, докторе? Ми хочемо, щоб ви під’єднали дроти до мозку Ґабріела. Коли він повернеться з «мандрівки», ми розв’яжемо паски. З ним будуть добре поводитись, і ми спробуємо змінити його бунтівні думки щодо деяких питань. Але коли він спробує піти від нас, хтось натисне на кнопку, і...

— Я не зможу цього зробити, — відповів Річардсон. — Це жорстоко.

— Тут це слово вжито неправильно. Ми лише забезпечуємо миттєві наслідки деяких негативних думок.

— Я лікар. Мене вчили зцілювати людей. А це... це аморально.

— Вам справді треба попрацювати зі своїм лексиконом, докторе. Ця процедура не аморальна. Вона доконечна.

Натан Бун устав і повернувся до дверей.

— Вивчіть інформацію на компакт-диску. За кілька днів ми надішлемо вам більше відомостей. — Він востаннє посміхнувся і зник у коридорі.

Доктор Річардсон почував себе так, ніби він тільки-но дізнався, що в нього знайшли рак і руйнівні клітини розповсюджуються по тілу та кістках. Через страх та амбіційність він ігнорував усі симптоми, але було вже надто пізно.

Сидячи в лабораторії, доктор дивився, як на екрані комп’ютера з’являються мавпи. «їм треба тікати з клітки, — думав він. — Тікати й ховатись». Але за наказом натиснули на кнопку, і тварини були змушені слухатись.