Розділ «21»

Меґґі відійшла від порога.

— Тоді заходь. Доброчесність гідна захоплення, але нудна. Думаю, саме тому я займаюся кримінальним правом.

Хоча Меґґі ненавиділа готувати, вона попросила свого архітектора спроектувати кухню більших розмірів, ніж звичайна. Мідні каструлі звисали з гаків, прикріплених до стелі. На полиці дерев’яного стелажа стояли кришталеві келихи для вина. У величезному холодильнику з нержавіючої сталі було чотири пляшки шампанського й пачка китайської їжі з ресторану. Доки Меґґі заварювала чай, Ґабріел сидів за кухонним столом. Сама його присутність тут могла стати небезпечною для неї, але йому було вкрай необхідно комусь розповісти про те, що сталося. Тепер, коли все так змінилось, до нього прийшли дитячі спогади.

Меґґі налила йому чаю, а потім сіла за стіл напроти й запалила цигарку.

— Добре. Зараз я твій адвокат. Це означає, що все, що ти мені скажеш, конфіденційно, якщо тільки ти не маєш наміру здійснити злочин у майбутньому.

— Я не зробив нічого поганого.

Меґґі махнула рукою, і в повітрі пропливла смужка цигаркового диму.

— Звичайно, зробив, Ґабріеле. Кожен із нас скоїв якийсь злочин. Моє перше запитання: поліція тебе шукає?

Ґабріел коротко розповів їй про смерть своєї матері, а потім описав чоловіків, що напали на Майкла на автостраді, зустріч із містером Булькою і випадок на фабриці одягу. Більшу частину його розповіді Меґґі вислуховувала мовчки, але час від часу вона запитувала, звідки він це знає.

— Як на мене, Майкл може вплутати тебе в якусь халепу, — сказала вона. — Люди, котрі ховають гроші від уряду, завжди замішані в інших видах злочинної діяльності. Якщо Майкл перестане платити їм ренту за свій будинок, вони можуть зв’язатися з поліцією, найняти якогось «качка», щоб той його вистежив.

— Це може бути хтось іще, — сказав Ґабріел. — Коли ми були дітьми й жили в Південній Дакоті, приходили якісь чоловіки, щоб знайти мого батька. Вони спалили наш дім, і батько зник, але ми ніколи не дізнались, чому це сталося. Мати розповіла нам перед смертю цю неймовірну історію.

Звичайно Ґабріел уникав розповідати комусь про свою родину, але тепер він говорив і не міг зупинитися. Він повідомив про кілька подробиць з їхнього життя в Південній Дакоті й про те, що сказала йому мати на смертнім одрі. Більшу частину свого життя Мені слухала, як клієнти пояснюють їй свої злочини. Вона привчила себе не виявляти ніякого скептицизму, доки не дослухає оповідь до кінця.

— Це все, Ґабріеле? Може, ще якісь подробиці?

— Це все, що я можу згадати.

— Хочеш коньяку?

— Не зараз.

Меґґі дістала пляшку французького коньяку й налила трохи собі.

— Я не збираюся визнавати за вигадку те, що тобі розповіла мати, але це не стосується того, що я знаю. Люди звичайно потрапляють у біду через секс, гордість або гроші. Іноді через ці три речі одночасно. Гангстер, про якого тобі розповідав Майкл, — Вінсент Торреллі — був убитий в Атлантик-Сіті. Якщо зробити висновок з того, що ти розповів мені про Майкла, я думаю, він міг піддатися спокусі взяти якісь незаконні гроші, а потім придумати спосіб повернути їх.

— Як ти думаєш, з Майклом усе гаразд?

— Імовірно. Він їм потрібен живим, якщо вони хочуть захистити свої капіталовкладення.