Розділ «19»

— Я не зможу цього зробити, — сказав Майкл. — У мене не вийде. Я промахнуся.

— Треба спробувати. Якщо ми тут залишимось, нас уб’ють.

— Я поговорю з ними, Ґейбе. Я можу знайти спільну мову з ким завгодно.

— Забудь про це. Вони не хочуть полагоджувати це мирно.

Ґабріел вийшов з вікна і став на уступ, тримаючись лівою рукою за віконну раму. Вулиця була достатньо освітленою, щоб він бачив дах, тільки провулок між двома будинками лежав темною смугою. Хлопець порахував до трьох, а потім зробив стрибок і, пролетівши в повітрі, впав на толевий дах. Звівшись на ноги, Ґабріел підвів очі й подивився на вікно фабрики.

— Поквапся!

Майкл завагався, зробив рух уперед, ніби хотів вилізти з вікна, а потім відійшов.

— Ти зможеш це зробити! — Ґабріел розумів, що йому слід було залишитися там зі своїм братом і спочатку допомогти йому. — Згадай, що ми завжди говорили. Нам треба триматись разом. Це єдиний вихід.

По небу з гулом пролетів вертоліт із рухливою фарою. Світло фари прорізало темряву, на хвилину зупинилося на відкритому вікні і продовжило свій шлях по даху фабрики.

— Іди, Майкле!

— Не можу! Я знайду якесь місце, де можна сховатись.

Майкл сунув руку в кишеню пальта, щось звідти витяг і кинув братові. Коли цей предмет упав на дах, Ґабріел побачив, що це була пачка двадцятидоларових банкнот і кредитна картка, зчеплені золотою скріпкою для грошей.

— Зустрінемося вдень на перехресті Велширського бульвару й Банді, — сказав Майкл. — Якщо мене там не буде, приходь через двадцять чотири години.

— Вони хочуть тебе вбити.

— Не хвилюйся. Зі мною буде все гаразд.

Майкл зник у темряві, і Ґабріел лишився сам. Вертоліт полетів назад до будинку й завис у повітрі. Його двигун гуркотів, а від великого пропелера на всі боки розлітався пил і клапті сміття. Світло фари вдарило Ґабріелові в очі, ніби він подивився на сонце. Відчуваючи себе напівсліпим від яскравого світла, він рушив, спотикаючись, по даху до пожежного виходу, схопився за сталеву драбину й дозволив силі тяжіння потягти його вниз.