Розділ «Тема 56. ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ ЯК ЦІЛІСНА БІОЛОГІЧНА СИСТЕМА»

■ Походження. З ектодерми.

■ Особливості будови. 1) складається з нервових клітин з відростками (нейронів, або нейроцитів) і розміщених між ними допоміжних клітин нейроглії, частка якої в нервовій системі складає близько 40%; 2) тіла нейронів та їхні короткі відростки утворюють сіру речовину, а довгі відростки нейронів – білу речовину, 3) розмір клітин нейроглії менший за нейрони у 3-4 рази, зате кількість у 10 разів більша; з віком їх кількість збільшується, тому що, на відміну від нейронів, вони можуть ділитися.

■ Розташування. У складі органів нервової системи.

■ Функціональні особливості. 1) здійснює зв'язок організму з оточуючим середовищем, забезпечує взаємодію тканин, органів та систем організму і їх регуляцію; 2) нейрони сприймають подразнення, перетворюють його в нервові імпульси та здійснюють їх передачу; 3) нейроглія забезпечує функціонування нейронів, а саме – здійснює опорну, трофічну, секреторну, захисну функції.

■ Класифікація. За кількістю відростків нейрони поділяють на мультиполярні (з численними відростками), біполярні (з двома) та уніполярні (з одним відростком). За функціями нейрони бувають: чутливі (рецепторні, аферентні) – передають сигнали від рецепторів до ЦНС; вставні (проміжні) – передають імпульси в межах ЦНС; рухові (ефекторні, еферентні) – передають імпульси від ЦНС до робочих органів. За генетичною класифікацією клітини нейроглії поділяють на клітини макроглії (епендимоцити, астроцити, олігодендроцити) та мікроглії (гліальні макрофаги).

Органи і системи людського організму

Орган – це система тканин, які зв'язані спільністю походження, мають певну форму, розташування і виконують специфічну функцію. Органи складаються з кількох видів тканин, але одна з них завжди переважає і визначає його основну функцію. Ці структурні частини організму людини спеціалізуються на виконанні якоїсь конкретної життєвої функції (наприклад, серце виконує функцію насоса). Усі органи організму взаємопов'язані і взаємодіють. Органи людини можна поділяти на групи за різними параметрами:

• паренхіматозні – складаються переважно з тканини, що забезпечує їхню основну функцію (легені, нирки, селезінка, печінка);

• порожнисті – складаються з різних видів тканин, між якими існує певний взаємозв'язок (шлунок, кишківник, сечовий міхур);

• постійні (дефінитивні) – виникли в процесі онтогенезу і функціонують до кінця життя (мозок, печінка);

• тимчасові (провізорні) – виникають в організмі на нетривалий час, а потім зникають (амніон, хоріон, алантоїс, плацента);

• прогресивні – на нижчих щаблях еволюції відсутні, але в процесі розвитку стають досконалішими та більш спеціалізованими (м'язи кисті, обличчя, мозок);

• регресивні – у процесі еволюції поступово редукуються або зовсім зникають, якщо не набувають нових функцій (зяброві дуги, зуби мудрості, вушні м'язи);

• зовнішні (очі, ніс, рука тощо);

• внутрішні (серце, легені та ін).

Виконуючи спільну фізіологічну функцію, органи утворюють системи органів. Фізіологічні системи органів – це постійне поєднання органів, які виконують в організмі спільні життєвоважливі фізіологічні процеси (наприклад, дихальна система для виконання функції дихання). Ці системи можуть мати власні механізми нейрогуморальної регуляції і працювати незалежно одна від одної (наприклад, робота серця й секреція травних соків), а можуть бути чітко узгодженими між собою і працювати синхронізовано (наприклад, кровоносна і дихальна системи). До фізіологічних систем відносять опорно-рухову, кровоносну і лімфатичну, які поєднуються у серцево-судинну, імунну, дихальну, травну, покривну, видільну, ендокринну, нервову, сенсорну, статеву системи.

Функціональні системи органів – це тимчасове поєднання органів різних фізіологічних систем, що забезпечують певну форму діяльності організму для досягнення корисного для організму результату (наприклад, під час бігу узгоджено функціонують органи дихальної, кровоносної, опорно-рухової, нервової систем). До складу будь-якої функціональної системи обов'язково входять нервові структури, які регулюють та об'єднують роботу неоднорідних складових за допомогою нейрогуморальних механізмів діяльності. Вони створюють нормальні умови для здійснення обміну речовин та забезпечення сталості внутрішнього середовища організму. Функціональні системи можуть бути спадковими (здійснюють прояви форм природженої поведінки) і набутими (забезпечують пристосування до мінливих умов зовнішнього середовища).

Внутрішнє середовище організму людини. Поняття про гомеостаз

Поняття "внутрішнє середовище" ввів в науку Клод Бернар (1813-1878) – французький фізіолог і патолог, один із творців вчення про гомеостаз. Вивчаючи роль крові і лімфи як рідин організму, прийшов до висновку про те, що постійність складу внутрішнього середовища є необхідною умовою нормальної життєдіяльності клітин.

Загальна характеристика внутрішнього середовища