Розділ «Тема 41. ТИП ПЛОСКІ ЧЕРВИ»

Регенерація добре розвинена у вільноживучих видів.

Різноманітність плоских червів

Тип Плоскі черви поділяють на класи, з яких найчисельнішими є Війчасті черви, Сисуни та Стьожкові черви.

Війчасті черви – це група вільноживучих плоских червів, тіло яких вкрите одношаровим війчастим епітелієм. Відомо понад 3500 видів війчастих червів, з них в Україні – понад 200 видів. Більшість війчастих червів зустрічається в морях і прісних водах, менша кількість – у ґрунті, у вологих місцях на його поверхні. Форма тіла турбелярій – листоподібна, стрічкоподібна або веретеноподібна. Часто зустрічаються яскраво забарвлені види, особливо в морях і теплих районах суходолу. Розміри тіла переважно не перевищують 1 см, великі форми мають розмір 5-6 см, а наземні представники тропічних видів можуть досягати 60 см завдовжки. Рух війчастих червів може здійснюватися двома способами: за допомогою війок вони плавають, а за допомогою м'язів – повзають по субстрату та плавають, хвилеподібно вигинаючись. У війчастих червів добре розвинені органи чуття.

Типовим представником класу є планарія молочна, або біла. Вона живе у прісних водоймах зі стоячою водою.

Шкірно-м'язовий мішок має одношаровий війчастий епітелій і поздовжні, кільцеві та спинно-черевні м'язи. Кутикули у вільно- живучих червів немає. Проміжки між органами заповнені паренхімою. Ці черви є вільноживучими хижаками, які живляться і малощетинковими червами, дрібними молюсками та членистоногими. У планарії добре розвинена травна система, яка починається ротовим отвором, веде у глотку, що відкривається в сліпозамкнену середню розгалужену кишку. Відростки кишки пронизують усе тіло, що забезпечує не лише перетравлювання їжі, а й транспортування поживних речовин до всіх частин тіла. Органами виділення є протонефридії. У планарії є пара очей, розміщених на передньому кінці тіла, нюхові ямки, сенсили і статоцисти. Статева система у цього виду гермафродитна, запліднення внутрішнє. Після запліднення яйця відкладаються у кокони. Розвиток у планарій прямий – з яйця виходить особина (молода планарія), що відрізняється від дорослої лише розмірами та недорозвинутою статевою системою. Крім планарії молочної до класу Війчасті черви належать прісноводні планарії дугезія, чорно багатоочка.

Планарія молочна у розрізі: А – одношаровий епітелій; Б – кільцеві м'язи; В – поздовжні м'язи; Г – спинно- черевні м'язи; Д – шкірно-м'язовий мішок; Е – слизові залози; Є – війки; Ж – яєчник; 3 – нервова система; І – протонефридії; Й – паренхіма; К – сім'яник; Л – середня кишка; М – порожнина кишки

БІОЛОГІЯ+ Дивною біологічною особливістю планарій є їхня реакція на несприятливі впливи зовнішнього середовища. Наприклад, при нестачі кисню чи підвищенні температури води планарії розпадаються на шматочки, які регенерують при настанні сприятливих умов. Це явище називається аутотомісю. Таку здатність мають також ящірки, у яких відламується хвіст, восьминоги, які втрачають щупальця, коли їх зловить ворог, голотурії, які викидають назовні кишечник, комахи і павуки, у яких відриваються кінцівки та ін.

Сисуни – група виключно паразитичних плоских червів, які характеризуються непочленованим тілом та наявністю двох присосок. Клас налічує понад 4000 видів. Тіло без війок, зовні вкрите оболонкою з ущільненої цитоплазми епітеліальних клітин. Сисуни характеризуються наявністю двох присосок: ротового та черевного. Травна система сисунів добре розвинена і подібна до травної системи війчастих червів. Дихання у них анаеробне, тобто відбувається без участі кисню. Органи чуття розвинені слабо. Сисуни – гермафродити. Вони дуже плодючі (понад 20 тисяч яєць за добу). Усі сисуни мають складний життєвий цикл з декількома личинковими стадіями та зміною хазяїв – остаточного і проміжного. Запліднені яйця паразита разом з фекаліями остаточного хазяїна надходять у зовнішнє середовище і з дощовою або талою водою потрапляють у ставки, струмки або калюжі. Тут з яєць виходять личинки, вкриті війками (мірацидій). Така личинка деякий час вільно плаває у воді, а потім проникає в тіло молюска визначеного виду, який стає проміжним хазяїном сисуна. У тілі молюска вона перетворюється на другу личинкову стадію – спороцисту, усередині якої внаслідок партеногенезу розвивається велика кількість редій, а згодом церкаріїв. Личинки останнього покоління з присосками і довгим хвостом (церкарії) залишають молюска, деякий час плавають у воді, потім осідають на прибережних рослинах і перетворюються в цисти. Після зимівлі цисти разом з травою потрапляють у шлунок остаточного хазяїна. Під дією шлункового соку оболонка цисти розчиняється, і молодий сисун проходить у кишечник, а потім в органи (печінка, легені, протоки підшлункової залози, жовчні протоки), де й паразитує. До класу Сисуни належать сисун печінковий, сисун котячий, сисун ланцетоподібний, сисун китайський, сисун легеневий та ін. Найбільш поширеним представником класу є печінковий сисун, який паразитує в жовчних протоках печінки та жовчному міхурі травоїдних тварин (корів, овець, кіз, кролів), іноді – в людини.

Стьожкові черви – група виключно паразитичних плоских червів, які характеризуються сегментованим стрічкоподібним тілом. Клас налічує понад 3500 видів. Тіло складається з голівки, шийки і членистої стробіли, окремі сегменти якої називаються проглодитами. На головці червів можуть бути тільки присоски (бичачий ціп'як), присоски і гачки (свинячий ціп'як, ехінокок) або ж дві глибокі присосні щілини (стьожак широкий). Шкірно-м'язовий мішок має товсту оболонку з мікроворсинками для збільшення всмоктувальної поверхні, кільцеві та сильно розвинуті поздовжні м'язи. Характерною ознакою стьожкових червів є відсутність травної системи: паразитуючи тільки в тонкому кишечнику хазяїна, вони поглинають поживні речовини усією поверхнею тіла. У паренхімі розташовані видільна (з протонефридіїв), нервова (драбинчаста) та статева (гермафродитна) системи. У зв'язку з паразитичним способом життя у стьожкових червів спеціальних органів чуття немає. Статева система стьожаків має складну будову. Проглодити, що розташовані безпосередньо за шийкою, називаються юними і мають тільки чоловічу статеву систему. Середину тіла складають гермафродитні членики, а кінець стробіли складається зі зрілих члеників, що містять заповнену яйцями матку. Зрілі членики відриваються від тіла черв'яка і виводяться разом із фекаліями назовні. Разом із забрудненою травою яйця паразита потрапляють до проміжного хазяїна. У кишечнику з яйця виходить шестигачкова личинка (онкосфера), яка проникає у кровоносні судини та з кров'ю потрапляє до різних органів. У їх тканинах личинка перетворюється на фіну (друга личинкова стадія), що має вигляд пухирця величиною з горошину. Локалізуються фіни найчастіше в м'язах, проте їх знаходять і під шкірою, в очах, мозку та інших органах. Людина при вживанні недостатньо прожареного або провареного фінозного м'яса стає остаточним хазяїном ціп'яка. У кишечнику людини оболонка фіни розчиняється, головка ціп'яка вивертається і прикріплюється до стінки кишечника, починається процес утворення члеників. Таким чином, розвиток відбувається зі зміною хазяїв і двомо личинковими стадіями. Найбільш поширеними представниками класу є ціп'як бичачий (або неозброєний), ціп'як свинячий (або озброєний), ціп'як карликовий, ехінокок, альвекок, стьожак широкий та ін.

Значення плоских червів у природі та житті людини

Багато видів плоских червів є паразитами, які спричинюють небезпечні для людини і тварин захворювання, що називаються гельмінтозами, а самих червів – гельмінтами. Гельмінти дуже поширені на Землі. Понад 270 видів гельмінтів з типів Плоскі й Круглі черви викликають захворювання людей у всіх частинах світу. Гельмінти паразитують в усіх органах людини, оскільки шляхи зараження різноманітні: а) з їжею і водою (аліментарний шлях); б) зі слиною кровосисного переносника; в) активне проникнення через покриви тіла. Упродовж еволюції вони набули пристосувань до паразитичного способу життя, основними з яких є: а) наявність органів прикріплення (присосок, гачків); б) товсті оболонки тіла, непроникні для їдких рідин; в) спрощення чи відсутність травної системи, нервової системи, органів чуттів; г) анаеробне дихання; д) гермафродитизм і підвищена плодючість; е) складний цикл розвитку зі зміною середовищ існування та хазяїна; є) непрямий розвиток тощо. Гельмінти мають антигени у своїх покривах і тому призводять в організмі хазяїна до формування імунної відповіді. При гельмінтозах імунітет має специфічні особливості. Основними заходами попередження зараження плоскими паразитичними червами є ветеринарний контроль за м'ясом на бойнях, ринках; очищення води, захист водойм від забруднення нечистотами; санітарний контроль за сміттєзвалищами в населених пунктах; недопущення використання незнезаражених фекалій як добрив; систематичні медичні огляди для виявлення та лікування хворих тварин і людей; знищення проміжних хазяїв (наприклад, молюсків); дотримання правил особистої гігієни – миття рук перед їдою, боротьба з мухами, переборення, прожарення, просолення м'яса, риби, застосування в їжу митих овочів, фруктів.

Найпоширеніші паразитичні плоскі черви та гельмінтози

Серед вільноживучих плоских червів значна кількість видів є хижаками, які регулюють кількість тваринних організмів у біоценозах. Зустрівши жертву, ці хижі черви вивертають довгу мускулисту глотку з рота, проникають у тіло і вводять рідину, що розчиняє тканини. Таким чином, у плоских червів можливе і зовнішнє позаорганізмове травлення. Неперетравлені рештки видаляються з організму. Але деякі турбелярії можуть використовувати окремі клітини жертви. Наприклад, при поїданні гідр планаріями їхні жалкі клітини не руйнуються, а переміщуються в покриви червів і захищають їх.

Плоскі вільноживучі черви є і поживою для інших хижаків. Але вони мають захисні механізми, які часто перешкоджають цьому. У їхніх покривах є велика кількість слизових залоз, серед яких – рабдитні клітини з палочками, що можуть заломлювати світло. Крім того, при подразненні вони вистрілюються назовні і, при взаємодії з водою, утворюють неприємний слиз, який захищає їх від поїдання.

Вільноживучі плоскі черви часто зустрічаються в акваріумах з недостніми гігієнічними умовами і відомі в акваріумістів як "скляні черви". Вони нападають на ікру і, можливо, на мальків.

Немає іншої групи в тваринному царстві, яка б мала таку кількість ще не описаних видів.

"Жизнь животных", том 1