Розділ «Тема 36. ГРИБИ. ЛИШАЙНИКИ»

Іржасті гриби

Ріжкові гриби

А можуть і самі гриби-паразити використовувати для боротьби із шкідниками. Наприклад, учені вивчають гриби, які є паразитами кровосисних комарів, сарани, хатніх мух. У зв'язку з цим на сьогодні під біологічним методом боротьби розуміють не лише використання живих організмів, а й продуктів їхньої життєдіяльності. Є гриби, які використовуються в медицині. Так, березовий гриб-трутовик чага є профілактичним засобом проти пухлинних захворювань.

Отже, гриби-паразити спричиняють хвороби рослин, тварин і людини, їх самих використовують для боротьби із шкідниками, отримання ліків тощо.

Загальні ознаки цвілевих грибів

Цвілеві гриби – це група мікроскопічних грибів, характерною ознакою яких добре розвинена повітряна грибниця. Цвілеві гриби поєднують види з різних систематичних груп. Сюди відносять нижчі одноклітинні гриби (наприклад, мукор) і вищі багатоклітинні (пеніцил, аспергіл) гриби.

Особливості цвілевих грибів. Найхарактернішою ознакою цвілевих грибів є утворення на живильних речовинах плісняви. Вона може бути павутинню, пухнастою або порошистою і мати різний колір. Із забарвленням цього нальоту часто пов'язані назви грибів: сіра цвіль, зелена цвіль, чорна цвіль, рожева цвіль тощо. Форма, розташування й забарвлення плісняви є ознаками, за якими визначають систематичну належність грибів. Однією з необхідних умов утворення плісняви є достатня вологість живильного субстрату і висока відносна вологість навколишнього повітря. Більшість цвілевих грибів – сапротрофи, але є і необов'язкові паразити рослин, тварин і людини. Вони мають дуже широкий набір ферментів, завдяки яким можуть жити на найрізноманітніших живильних речовинах. Цвілеві гриби здатні виділяти антибіотичні речовини (антибіотики, отрути, органічні кислоти), які захищають їх від конкурентів та створюють найкращі умови життя. Отже, загальними ознаками цвілевих грибів є утворення нальоту на субстратах, сапротрофний спосіб живлення та виділення захисних речовин-антибіотиків.

Різноманітність цвілевих грибів. Цвілеві гриби дуже поширені по всій земній кулі, оселяються в ґрунті, на поверхні плодів тощо. До найпоширеніших цвілевих грибів належать мукор, пеніцил та аспергіл. Мукор – рід нижчих цвілевих грибів- сапротрофів, які утворюють нальоти на поверхні ґрунту, органічних відходах травоїдних тварин, харчових продуктах тощо. Грибниця у цих грибів – одноклітинна, розгалужена, без перегородок. Пухнастий наліт з часом змінюється за кольором, бо від грибниці піднімаються вгору утвори з кулястими спорангіями, у яких утворюється велика кількість спор певного забарвлення. Першочергове значення у їх розселенні та поширенні має безстатеве спороутворення. Ці гриби можна знайти в різних місцях земної кулі у верхніх шарах ґрунту. Представниками роду є мукор китайський, мукор китицеподібний та ін. Пеніцил – рід вищих цвілевих грибів-сапротрофів, які займають перше місце за поширенням серед ґрунтових грибів. Вони часто оселяються і на продуктах харчування, утворюючи на них голубувату або зеленувату плісняву. Грибниця багатоклітинна, складається з розгалужених ниток, розділених перегородками. Від грибниці піднімаються плодоносні нитки із розгалуженими утворами у вигляді китичок, на верхівці яких з'являються спори. Поширені гриби цього роду по всій земній кулі, але більше пристосовані до ґрунтів північних широт. Представниками роду є пеніцил позначений, пеніцил із золотистим пігментом та ін. Аспергіл – рід вищих цвілевих грибів-сапротрофів, які найчастіше розвиваються в ґрунті і на рослинних продуктах. Ці мікроскопічні гриби відрізняються від попередніх тим, що плодоносні нитки на верхівці мають потовщення із паличкоподюними виростами, що загалом нагадує "кошлату голову". Від цих виростів відшнуровуються ланцюжки спор. Поширені ці гриби по всій земній кулі, але більше пристосовані до ґрунтів південних широт. Представниками роду є аспергіл чорний, аспергіл жовтий тощо.

Значення цвілевих грибів. У природі цвілеві гриби відіграють важливу роль. Вони беруть участь у ґрунтоутворенні, оскільки є сапротрофними організмами, руйнують органічні рештки та мінералізують речовини. У цьому вони виконують майже ту ж саму ґрунтоутворювальну роботу, що й ґрунтові бактерії. Багато видів грибів знищують у ґрунті збудників хвороб.

З багатьох цвілевих грибів отримують ферменти, вітаміни, а також лікарські речовини – антибіотики, які вибірково діють на паразитичних бактерій та гриби, не зашкоджуючи клітинам хазяїна. Прославилися у цій галузі гриби роду Пеніцил. Першим відкритим антибіотиком став пеніцилін. У 1929 році шотландський мікробіолог А. Флемінг виявив антибактеріальну дію гриба – пеніцила позначеного – і виділив з нього речовину, якій дав назву "пеніцилін". Цвілеві гриби можуть бути і збудниками важких захворювань у рослин (наприклад, пеніцил італійський викликає гниль плодів цитрусових), тварин і людини (аспергільоз легень). Велике значення мають цвілеві гриби в харчовій промисловості. Гриби роду Пеніцил використовують у виробництві різних незвичних для нас сирів. Це французькі сири "Рокфор", "Камамбер", "Брі", сир "Горгонцола" з Італії, сир "Стілтон" із Англії та ін. Гриби роду Пеніцил та Аспергіл продукують ферменти, які людина використовує для освітлення соків та вин. У багатьох країнах є фабрики, де спеціально вирощують цвілеві гриби (аспергіл чорний) і отримують лимонну кислоту, вітаміни. На Сході аспергіл жовтий, мукор китайський використовують для приготування соєвого тіста та соєвих соусів. Один із видів, аспергіл чорний, є чи не найвідомішим лабораторним об'єктом для багатьох вчених: мікробіологів, біохіміків, генетиків. Цвілеві гриби відіграють значну роль і в сільському господарстві. З деяких (наприклад, фузаріум) виділяють речовини-гібереліни, які посилюють ріст рослин. Такі речовини використовують, зокрема, для збільшення розмірів ягід безнасінних сортів винограду, з яких виготовляють родзинки.

Цвілеві гриби викликають псування продуктів (хліба, овочів, ягід, фруктів), руйнують багато різних промислових матеріалів (тканини, шкіру). Серед цвілевих грибів є і паразити рослин. Наприклад, пеніцил розпростертий викликає м'яку коричневу гниль яблук. Втрати від цього гриба при зберіганні яблук складають деколи до 85-90%.

Отже, цвілеві гриби поширені по всій земній кулі і їх природним місцем існування є верхні шари ґрунту. У природі цвілеві гриби є найважливішим компонентом ґрунту, а людина найчастіше використовує їх у медицині, харчовій промисловості та сільському господарстві.

Загальні ознаки лишайників

Лишайники – це своєрідна група організмів, які складаються з гриба та водорості. Наука, що вивчає лишайники, називається ліхенологія. Відомо понад 25000 видів, які поширені по всій земній кулі. Російський біолог К. А. Тімірязєв назвав лишайники "рослинами-сфінксами" та "істотами, які являють собою поєднання двох зовсім різних організмів, подібних до міфологічних напівтварин, напівптахів, напівлюдей".

Особливості лишайників. Тіло лишайників називається слань і складається з ниток гриба та клітин водорості. Водоростевий компонент фікобіонт може бути

представлений ціанобактеріями, зеленими, жовто-зеленими водоростями, а грибний компонент мікобіонт – сумчастими і базидіальними грибами. Гриб постачає водоростям воду й мінеральні речовини, а водорості синтезують для гриба органічні сполуки. Ріст у лишайників дуже повільний. Розмножуються вони, здебільшого, вегетативно – ділянками слані або утворами з клітин водорості і ниток гриба – ізидіями і соредіями. Ізидії – вирости на верхній стороні талому, а соредії утворюються всередині тіла і через розрив коркового шару випадають назовні. Живуть лишайники довго – сотні та навіть тисячі років. Нитки гриба, щільно переплітаючись, утворюють верхній, серцевинний та нижній шари. Верхня кірка (кірковий шар) забарвлена у різні кольори завдяки зеленим, синім, фіолетовим, червоним і коричневим пігментам. Вона є товстішою і забезпечує захист та поглинання з повітря води. Нижня шкірка (кірковий шар) є тонкішою, має вирости-ризоїди, які забезпечують прикріплення. Крім того, грибні нитки цього шару виділяють кислоти, які розчиняють субстрат і здійснюють поглинання мінеральних речовин. Але все ж таки більша частина елементів вловлюється ними з повітря і з дощової води. Внутрішні нитки гриба і зелені клітини водоростей утворюють серцевинний шар, з яким і пов'язані фотосинтез, перетворення та запасання речовин. За внутрішньою будовою розрізняють гомеомерні та гетеромерні лишайники. У гомеомерних лишайників гіфи гриба і водорості розміщені рівномірно по всьому талому. У гетеромерних лишайників під верхнім кірковим шаром розташований гонідіальний шар з клітин водоростей. Нижче цього шару – середній шар із пухко переплетених гіфів гриба. Характерною особливістю лишайників є утворення лишайникових кислот, які разом із пігментами обумовлюють колір, забезпечують захист від бактерій та беруть участь у розчиненні мінеральних речовин довкілля. Найважливішим чинником їхнього виживання є здатність дуже швидко висихати. При висиханні фотосинтез, який здійснюють водорості, припиняється, вони завмирають і в такому зневодненому стані можуть витримувати велику спеку і жорстокі морози. Під дощем, лишайники дуже швидко поглинають воду і відновлюють свої процеси життєдіяльності. У багатьох місцях існування вологість тіла лишайників може коливатися протягом доби, і тому фотосинтез у них здійснюється лише декілька годин. Наслідком цього є низька швидкість росту (від 0,1 до 10 мм на рік). Отже, витривалість лишайників визначається будовою їхнього тіла, здатністю швидко висихати і поглинати воду та наявністю лишайникових кислот.

Різноманітність і поширення лишайників. Лишайники поширені скрізь: їх багато в тропіках, але найбільше – у помірних і холодних регіонах суходолу. Місцями оселення лишайників є ґрунт, скали, стовбури дерев тощо. Найбільше лишайників у вологих тропічних лісах – немало у помірних та холодних широтах, є лишайники, які живуть у воді. Ростуть лишайники на найрізноманітніших субстратах, але при цьому головною

Гіармелія

Внутрішня будова лишайника: 1 – верхня кірка; 2 – клітини водорості; 3 – гіфи гриба; 4 – нижня кірко; 5 – ризоїди

умовою для Тх поселення є тривале перебування предмета в нерухомому стані.