Розділ «9»

к невролог, доктор Філліп Річардсон використовував різне технічне обладнання, щоб вивчати людський мозок. Він оглядав зображення, дістані за допомогою досліджень з використанням ЕОМ, магнітного резонансу, рентгенівські знімки, аналізуючи, як мозок думає та реагує на стимули. Доктор Річардсон препарував мозок, зважував цю сірувато-брунатну речовину, не раз тримав її в руці.

У результаті цих досліджень невролог зміг спостерігати за діяльністю власного мозку під час Деннісонської лекції в Єльському університеті. Річардсон виголошував свою промову, поглядаючи у картки з нотатками, а коли перемикав кнопки, на екрані, що стояв позаду нього, з’являлися різні зображення. Він почухав шию, перемістив вагу тіла на ліву ногу й торкнувся гладкої поверхні трибуни. Річардсон робив усе це, доки лічив своїх слухачів та класифікував їх відповідно до категорій. Тут були його колеги з медичної школи та приблизно десяток єльських студентів останнього курсу. Доктор обрав для своєї доповіді провокативну назву — «Бог у коробці: Останні успіхи неврології», — і йому було приємно бачити, що його лекцію вирішили відвідати не тільки студенти, але й наукові працівники.

— Упродовж останнього десятиріччя я вивчав неврологічне підгрунтя людського релігійного переживання. Я зібрав групу людей, які часто медитували або молилися, а потім уводив їм радіоактивний мічений атом щоразу, коли вони відчували безпосередній зв’язок з Богом або Нескінченним Всесвітом. Я здобув такі результати...

Річардсон натиснув кнопку, і на екрані з’явилося зображення людського мозку, дістане за допомогою випромінювання фотонів. Деякі ділянки мозку загорілися червоним світлом, інші зафарбувалися в блідий помаранчевий колір.

— Коли людина молиться, передлобна кора головного мозку зосереджена на словах. Вища тім’яна частка у верхній частині обробляє інформацію про наше місце перебування у просторі й часі. Вона дає нам поняття про те, що в нас є чітко окреслене фізичне тіло. Коли тім’яна частка припиняє роботу, ми більше не порівнюємо наше «я» та інший світ. Завдяки цьому людина вірить, що перебуває у зв’язку з вічною та нескінченною Силою Божою. Вона відчуває релігійне переживання, але насправді це лише неврологічна ілюзія.

Річардсон клацнув клавішею, показуючи інший бік мозку.

— За останні роки я також досліджував мозок людей, які вважали, що в них були містичні видіння. Зверніть увагу на цю послідовність зображень. Людина, що бачить релігійні видіння, насправді реагує на спалахи неврологічного збудження в скроневій частці, що відповідає за мову та понятійне мислення. Щоб відтворити ці переживання, я прикріпив електромагніти до голів добровольців і створював слабке магнітне поле. Кожен із них говорив, що пережив відчуженість і відчуття того, що перебуває у прямому зв’язку з божественною силою.

Такі експерименти спонукають нас поставити під сумнів традиційні припущення щодо людської душі. У минулому ці питання розглядали філософи й теологи. Платон або Фома Аквінський здивувались би, якби лікар узяв участь у дискусії на цю тему. Але тепер ми ввійшли в нове тисячоліття. Доки священики моляться, а філософи розмірковують, неврологи підійшли найближче до відповідей на основні запитання людства. Моя наукова теорія, підтверджена експериментами, полягає в тому, що Бог живе всередині того, що міститься в цій коробці.

Невролог був високим незграбним чоловіком років сорока, але вся його незграбність, здавалося, зникла, коли він підійшов до картонної коробки на столі поряд із трибуною. Натовп уважно дивився на нього. Усі прагнули побачити, що там. Доктор відкрив коробку, а потім, трохи повагавшись, вийняв плексигласову банку з мозком.

— Людський мозок. Усього лише шматок біологічної тканини, що плаває у формальдегіді. Своїми експериментами я довів, що наша так звана релігійна свідомість — це лише пізнавальна реакція на неврологічну зміну. Наше відчуття чогось божественного, наше переконання, що нас оточує якась вища сила, створюється мозком. Якщо взяти до уваги один тільки останній крок, а також підтекст цих відомостей, ви неодмінно дійдете висновку, що Бог — це також творіння нашої неврологічної системи. Наша свідомість еволюціонувала до такого стану, що може боготворити себе саму. І це справжнє диво.

Мозок померлого забезпечив драматичний кінець лекції, але тепер Річардсонові треба було нести його додому. Він обережно помістив банку назад до коробки та зійшов з трибуни. Друзі з медичної школи зібрались навколо нього й висловлювали своє захоплення, а один молодий хірург пішов із ним разом до стоянки.

— Чий це мозок? — запитав юнак. — Якоїсь славнозвісної особи?

— Боронь Боже, ні. Цьому мозкові вже понад тридцять років. Він належав якомусь пацієнтові з доброчинного закладу, що дав згоду на використання органів.

Доктор Річардсон помістив мозок до багажника свого «вольво» та рушив на північ від університету. Після того як його дружина підписала документи про розлучення та виїхала до Флориди з інструктором з бальних танців, Річардсон часом думав про те, чи не продати йому свій будинок у вікторіанському стилі на Проспект-авеню. Його раціональний розум усвідомлював, що цей дім занадто великий для однієї людини, але він свідомо поступився своїм почуттям і вирішив зберегти його. Кожна кімната нагадувала ділянку мозку. Бібліотека була заставлена книжними полицями, а спальня, розташована сходами вище, завішана його дитячими фотокартками. Якщо йому хотілося змінити напрям своїх почуттів, він просто йшов до іншої кімнати.

Річардсон припаркував машину в гаражі й вирішив залишити мозок у багажнику. Завтра вранці він відвезе його назад до медичної школи й поверне у скляну демонстраційну скриньку.

Невролог вийшов з гаража та потягнув униз підвісні двері. Була приблизно п’ята вечора. Небо забарвилось у темно-пурпуровий колір. Річардсон відчував запах спалених дров, який виходив з димаря його сусіда. Сьогодні вночі буде холодно. Мабуть, після вечері він розпалить багаття в каміні у вітальні та буде сидіти у великому зеленому фотелі, переглядаючи першу чернетку дисертації свого студента.

Раптом із зеленого джипа, припаркованого на іншому боці вулиці, вийшов незнайомець і зайшов до воріт Річардсона. Здавалось, цьому чоловікові з коротким волоссям та окулярами в темній оправі було за сорок. У його манері триматися відчувалось якесь напруження й зосередження. Річардсон подумав, що це, мабуть, клерк, якого надіслала його колишня дружина. Він зумисно не заплатив їй аліментів за останній місяць, після того як вона надіслала офіційного листа, де просила більше грошей.

— Шкода, що я пропустив вашу лекцію, — сказав незнайомець. — «Бог у коробці» звучить цікаво. Мабуть, на лекцію прийшло багато людей?

— Перепрошую, — відповів Річардсон. — Ми знайомі?