Таблиця 1.11.
Найпоширеніші механізми резистентності основних клінічно вагомих мікроорганізмів
| Набуті у позалінарняному просторі | ||
| Staphylococcus spp., у т. ч. S.aureus (II тип – MSSA) | Природні та напівсинтетичні пеніциліни | Продукція β-лактамаз |
| S. pneumoniae | Напівсинтетичні та природні пеніциліни, цефалоспорини ІІ-ІІІ покоління, висока частота асоційованої стійкості до макролідів, тетрациклінів, ко-тримоксазолу | Модифікація пеніцилінзв'язуючого білка (ПЗБ) на мікробній стінці (механізм модифікації мішені) |
| Н. influenzae, М. catarrh alis | Напівсинтетичні пеніциліни | Продукція β-лактамаз |
| N. gonorrhoeae | Пеніциліни. Стійкість до тетрациклінів, фторхінолонів – інші механізми | Продукція β-лактамаз |
| Shigella spp. | Стійкість до ампіциліну, тетрациклінів, хлорамфеніколу | Остаточно не встановлені |
| Salmonella spp. | Стійкість до ампіциліну, котримоксазолу, хлорамфеніколу, поява резистентності до цефалоспоринів III покоління та фторхінолонів | Остаточно не встановлені |
| E. coli | При позагоспітальних інфекціях СВШ – стійкість до ампіциліну, ко-тримоксазолу, гентаміцину | Остаточно не встановлені |
| Набуті в умовах клініки | ||
| Родина · Enterobacteriaceae | Резистентність до амінопеніцилінів, що асоціюється з резистентністю до цефалоспоринів усіх поколінь, аміноглікозидів та фторхінолонів. · Розвиток ко-селекції (особливо резистентної, полірезистентної мікрофлори), через неконтрольований прийом антибіотиків в умовах клініки, часто необґрунтовано, та поєднання емпірично зразу двох груп препаратів, які мають схожий спектр протимікробної дії (найчастіше цефалоспоринів III покоління та фторхінолонів) | Продукція β-лактамаз розширеного спектра (БЛРС) (найчастіше Klebsiella spp. у дорослих та дітей, Е.соіі – у дорослих). · Це відбувається шляхом зчеплення генів, які кодують синтез БЛРС, аміноглікозидмодифікуючих ферментів і факторів нечутливості до фторхінолонів |
| Pseudomonas spp., Adnetobacter spp., S. maltophilia | Асоційована одночасна стійкість до протисиньогнійних пеніцилінів, цефалоспоринів, карбапенемів, фторхінолонів, аміноглікозидів | Змішаний механізм формування резистентності (продукція β-лактамаз, порушення проникності клітинної стінки для β-лактамів та ін.) |
| Enterococcus spp., ут.ч. ванкомі- цинрезистентні ентерококи (VRE) | Асоційована стійкість до пеніцилінів, високого рівня стійкість до глікопептидів різних генерацій, лінезоліду, фторхінолонів та аміноглікозидів | Змішаний механізм резистентності |
| Staphylococcus spp. (штами, резистентні до метициліну), а також S. aureus (III тип – MRSA, · IV тип – VRSA), коагулазонегативні стафілококи (CNS) | Асоційована стійкість до беталактамних антибіотиків, макролідів, фторхінолонів, аміноглікозидів і тетрациклінів, високого рівня стійкість до глікопептидів старих генерацій (для S.aureus (MRSA, VRSA) | Змішаний механізм резистентності, у т.ч. синтез нового пеніцилінзв'язуючого білка (механізм обхідного шляху). |
У даний час існує поняття "хіміотерапевтична резистентність макроорганізму", коли відсутність результатів лікування не пов'язана з антибіотиком, а визначається станом організму хворого, зниженням його реактивності, тому застосування етіотропних засобів обов'язково повинне поєднуватися з активною патогенетичною терапією. Антибіотики часто не дають остаточного сануючого ефекту при інфекційних захворюваннях, які перебігають на фоні застосування глюкокортикоїдів, цитостатиків та ін.
З метою профілактики розвитку стійкості мікроорганізмів до антибіотиків необхідно керуватися такими принципами:
• 1. Проводити терапію із застосуванням антибактеріальних препаратів у максимальних дозах до повного подолання хвороби (особливо у важких випадках).
• 2. Комбіноване використання препаратів.
• 3. Не слід замінювати один антибактеріальний препарат на інший, до якого існує перехресна стійкість.
• 4. До антибактеріальних препаратів, що призначаються профілактично або зовнішньо (особливо в аерозольній формі), швидше виробляється стійкість, ніж при їх парентеральному введенні або прийомі всередину. Місцеве застосування антибактеріальних препаратів повинне бути зведене до мінімуму. При цьому використовуються, як правило, засоби, що не вживаються для системного лікування, і з низьким ризиком швидкого розвитку стійкості до них.
Однією з причин вторинної резистентності є застосування антимікробних препаратів з профілактичною метою. Як профілактичні засоби вони можуть бути використані лише в таких випадках: а) для істинного попередження розвитку інфекцій (захист хворих з імунодефіцитом, муковісцидозом, а також для профілактики повторних атак ревматизму, рецидивів інфекцій сечових шляхів); б) для пригнічення вже існуючої інфекції до прояву захворювання (туберкульоз, малярія, укуси тварин); в) для запобігання опортуністичним інфекціям, викликаним існуючими ендогенними мікроорганізмами, які потрапляють у місця, сприятливі для їх розмноження (бактерійний ендокардит після стоматологічних процедур або перитоніти після операції на кишечнику), що особливо важливо робити у ослаблених хворих. Антибіотик можна почати вводити до операції, але не раніше, ніж за 1 добу, інакше можуть з'явитися стійкі до препарату мікроорганізми, що призведе до небезпечної ситуації.
На жаль, існують проблеми виникнення вторинної резистентності й не пов'язані з призначенням антибіотиків лікарями. Це – використання антибіотиків у ветеринарії і харчовій промисловості, а також вільний продаж антибіотиків в аптечній мережі.
До прикладу, у сільському господарстві США антибіотики 7 класів, у т.ч. пеніциліни і тетрацикліни, використовуються для лікування тварин, 70% антибіотиків використовуються щорічно для стимуляції росту і профілактики захворювань великої рогатої худоби та домашньої птиці. Європейські фермери найчастіше використовуть авопрацин, аналог ванкоміцину, а у США тривало використовують ципрофлоксацин.
Особливості застосування. Близько третини всіх госпіталізованих хворих одержують антибіотики, і при цьому, за даними ряду авторів, половина з них лікується неадекватно.
Вражає, що згідно зі статистикою Центру контролю і профілактики захворюваності (США), до 70 % інфекцій, придбаних у лікарні, стійкі до дії одного антибіотика і до 40 % інфекцій стійкі відразу до трьох антибіотиків.
Збільшення числа медичних маніпуляцій, що проводяться з лікувальною та діагностичною метою, травматичність і великий обсяг оперативних втручань сприяють росту бактеріемій і почастішанню інфекцій, викликаних різною флорою.
Ефективність лікування антибіотиками при своєчасному їх призначенні багато в чому визначається такими чинниками:
► по-перше: етіологічною діагностикою захворювання, клінічною діагностикою нозологічних форм інфекційного захворювання, виділенням збудника хвороби з подальшим визначенням його чутливості до антибіотиків;
► по-друге: вибором найактивнішого і в той же час найменш токсичного для конкретного хворого препарату;
► по-третє: визначенням оптимальної дози антибіотика, методу його введення для створення концентрації в осередку інфекції, яка у 2-3 рази перевищує мінімальну пригнічуючу концентрацію для цього хворого;
► по-четверте: знанням і врахуванням можливих побічних реакцій на антибіотик;
► по-п'яте: застосуванням за відповідними показаннями комбінації препаратів з метою розширення спектра їх дії і/або посилення протимікробного ефекту.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Протиінфекційні лікарські засоби» автора Крайдашенко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Антибактеріальна терапія і проблема РЕЗИСТЕНТНОСТІ“ на сторінці 2. Приємного читання.
