Це захворювання бактерійноїабо грибкової етіології. Коло збудників широке. Проте найчастіше зустрічається ендокардит стрептококового або стафілококового генезу. Найчастішим збудником є альфа-гемолітичний стрептокок, особливо його підвид – зеленавий стрептокок (Sfr. viridans). Воротами інфекції в цьому випадку служить порожнина рота і горло. Можливий розвиток інфекційного ендокардиту (ІЕ) за рахунок фекальних стрептококів – ентерококів (головним чином Enterococcus faecalis). У осіб з частими внутрішньовенними інфузіями частіше за інші відзначаються стафілококи – 5. aureus і S. epidermidis. Грамнегативна флора помітно рідше викликає інфекційний ендокардит.
До початку антибактеріальної терапії (обов'язково!) слід узяти кров на гемокультуру.
Успішне лікування ІЕ залежить від знищення інфекції антибактеріальними препаратами. Бактерицидні схеми антибіотикотерапії при ІЕ виявилися ефективнішими, ніж бактеріостатична терапія. Бактерицидні аміноглікозиди вступають у взаємодію з інгібіторами клітинної стінки (β-лактамами і глікопептидами) і є ефективними для скорочення тривалості терапії (наприклад, при інфікуванні пероральними стрептококами) й ерадикації стійких мікроорганізмів (наприклад, Enterococcus spp.).
Однією з основних перешкод при медикаментозній ерадикації інфекції є бактеріальна толерантність до антибіотика. Толерантні збудники не є стійкими, тобто вони зберігають сприйнятливість до лікарського препарату, але можуть уникнути його бактерицидного впливу, і розмноження цих збудників після припинення лікування може поновитися. Повільнозростаючі і дрімаючі мікроби відображають фенотипічну терпимість стосовно більшості препаратів (за винятком рифампіцину). Вони присутні у вегетаціях і біоплівках, наприклад, при ендокардиті протезного клапана (ЕПК), і зумовлюють необхідність тривалого лікування (б тижнів) для стерилізації інфікованого клапана серця в повному обсязі. Деякі бактерії здатні до мутації, що робить іх стійкими як під час активного росту, так і в нерухомому стані (у фазі спокою). При стійких інфекціях комбінації бактерицидних препаратів кращі, ніж монотерапія. Лікарська терапія ЕПК повинна тривати довше (принаймні, б тижнів), ніж при ендокардиті нативного клапана (ЕНК) (2-6 тижнів), а в іншому схеми лікування схожі, за винятком стафілококового ЕПК, коли за наявності чутливості антибактеріальний режим повинен включати рифампіцин.
Етіотропне лікування інфекційного ендокардиту, залежно від збудника (відповідно до рекомендацій Європейського товариства кардіологів з питань профілактики, діагностики та лікування інфекційного ендокардиту, 2015).
I. Пеніцилінчутливі пероральні стрептококи і стрептококи групи D
Рекомендовані режими щодо чутливих стрептококів: у неускладнених випадках короткострокова 2-тижнева терапія може проводитися шляхом поєднання пеніциліну G, або амоксициліну, або цефтріаксону з гентаміцином чи нетилміцином. Два останніх дослідження показали, що гентаміцин і нетилміцин можна дати один раз на добу хворим з ІЕ, викликаним чутливими стрептококками і нормальною функцією нирок. Цефтріаксон у монотерапії або в поєднанні з гентаміцином чи нетилміцином призначається раз на день, що особливо зручно при амбулаторному лікуванні. Пацієнти з алергією на β-лактами повинні отримувати ванкоміцин. Тейкопланін був запропонований як альтернатива і вимагає навантажувальних доз (6 мг/кг/12 год протягом 3 днів), потім 6-10мг/кг/добу. Навантаження важливе, тому що препарати зв'язуються з сироватковими білками (s 98 %) і повільно проникають у вегетації.
II. Пеніциліностійкі пероральні стрептококи і стрептококи групи D
Пеніциліностійкі пероральні стрептококи класифікуються як відносно резистентні й абсолютно резистентні. Кількість пеніциліностійких штамів стрептококів збільшується. Достатньо повідомлень щодо >30% відносно і абсолютно стійких S. mitis і S. oralis. І, навпаки, >99 % усіх стрептококів групи D залишаються чутливими до пеніциліну. Антибактеріальна терапія стійких до пеніциліну і пеніцилінчутливих пероральних стрептококів якісно аналогічна (пеніцилін G, або амоксицилін, або цефтріаксон з гентаміцином або нетилміцином). Однак при пеніциліностійких випадках лікування аміноглікозидами може бути продовжене до 3-4 тижнів, а короткострокові режими терапії не рекомендуються. Також при алергії до β-лактамів використовують комбінації ванкоміцину з гентаміцином.
III. Пневмокок, β-гемолітичний стрептокок (групи А, В, С і G)
ІЕ, викликаний S.pneumon/oe, став рідкісним явищем. Його взаємозв'язок з менінгітом становить до 30 % випадків, а це потребує особливої уваги при стійкості до пеніциліну. Лікування пеніцилінчутливих штамів аналогічне лікуванню пероральних стрептококів (пеніцилін G, або амоксицилін, або цефтріаксон з гентаміцином чи нетилміцином), за винятком використання короткострокової 2-тижневої терапії, яка офіційно не досліджена. Те ж саме стосується і пеніцилінрезистентних штамів пневмокока без менінгіту. У випадках з менінгітом пеніциліну слід уникати, оскільки він погано проникає в спинномозкову рідину; його слід замінити цефтріаксоном або цефотаксимом у вигляді монотерапіїабо у поєднанні з ванкоміцином.
ІЕ, викликаний стрептококами групи А, В, С або G, включаючи групу S. mitis (S. constellatus, S. anginosus, S. intermedius) – зустрічається відносно рідко. Стрептококи групи А сприйнятливі до β-лактамів, тоді як інші серогрупи можуть проявити резистентність. ІЕ, викликаний стрептококами групи В, колись був пов'язаний з післяпологовим періодом, але зараз зустрічається часто у дорослих пацієнтів, особливо серед літніх. Стрептококи групи В, С, G і S. тіїїегі утворюють абсцеси, і у зв'язку з цим може виникнути потреба в допоміжній операції. При ЕПК у групи цих збудників дуже висока летальність і рекомендується оперативне лікування. Антибіотикотерапія аналогічна такій при пероральних стрептококах (пеніцилін G, або амоксицилін, або цефтріаксон з гентаміцином чи нетилміцином), за виключенням не рекомендованої короткострокової терапії.
IV. Staphylococcus aureus і коагулазонегативні стафілококи (CNS)
S. aureus зазвичай викликає гострий і досить руйнівний IE, a CNS викликають більш тривалі інфекції клапанів (за винятком 5. lugdunensis і деяких випадків S. capitis). Рекомендації з лікування метицилінчутливих і метицилінрезистентних ІЕ, нативного і протезованого клапанів, викликаних стафілококами, у тому числі S. aureus і CNS;
► нативні клапани (метицилінчутливі стафілококи) – флу(клоксацилін) або оксцилін, альтернативною може бути комбінація котримоксазолу з кліндаміцином у разі наявності 5. aureus. При алергії до пеніцилінів – ванкоміцин або даптоміцин, при альтернативній схемі котримоксазолу та кліндаміцину в разі етіології S. aureus. Цефалоспорини (цефазо- лін б г/день або цефотаксим б г/день в 3 прийома) рекомендується для пеніцилін-алергічних пацієнтів з неанафілактичними реакціями та метицилінчутливим ендокардитом. Даптоміцин перевершує ванкоміцин для MSSA і MRSA бактеріемії з ванкоміцин МІК > 1 мг/л;
► протезовані клапани (метицилінчутливі стафілококи) – флу(клоксацилін) або оксцилін з рифампіцином та гентаміцином (при алергії до β лактамів – ванкоміцин з рифампіцином та з гентаміцином). Починати прийом рифампіцину на 3-5 днів пізніше, ніж ванкоміцин і гентаміцин (думка експертів). Гентаміцин може бути уведено у вигляді однієї добової дози, щоб зменшити нефротоксичність, довенно.
Слід зазначити, що ефективність додаткового призначення аміноглікозидів при ІЕ, викликаному S. aureus, офіційно не продемонстрована, тому в Європейських рекомендаціях 2015 року, аміноглікозиди для лікування стафілококових, у т.ч. золотистостафілококових, ендокардитів нативних клапанів, не показані. При ЕПК їх застосування рекомендується протягом перших 2-х тижнів у вигляді однієї добової дози для зменшення нефтороксичності. Короткострокова (2 тижні) і пероральна терапія розроблені для лікування неускладненого правостороннього ІЕ, але для лівостороннього ІЕ ці режими недійсні. ЕПК, викликані золотистим стафілококом, мають дуже високий ризик смертності (> 45 %) і часто вимагають якнайшвидшої заміни клапана. Інші відмінності порівняно з ЕНК включають загальну тривалість лікування, додаткове тривале призначення аміноглікозидів і додавання рифампіцину. Використання останнього базується на його ефективності в лікуванні інфікованих ортопедичних протезів (у поєднанні з фторхінолонами) і в запобіганні повторного інфікування судинних протезів. Рифампіцин має бути завжди використаний у поєднанні з іншими ефективними протистафілококовими препаратами, щоб мінімізувати ризик розвитку резистентних мутацій. Додавання рифампіцину в терапію стафілококових ЕПК є стандартною практикою, хоча рівень доказовості недостатній, а лікування може бути пов'язане з мікробною резистентністю, гепатотоксичністю і взаємодією препаратів.
V. Метицилін- і ванкоміцинрезистентні стафілококи
Метицилінрезистентні S. aureus (MRSA) продукують пеніцилін-зв'язуючий білок (ПЗБ) 2А низької спорідненості, який володіє перехресною резистентністю до більшості β-лактамів. Вони, як правило, стійкі до багатьох антибіотиків, за винятком тільки ванкоміцину, використовуваного для лікування тяжких інфекцій. В останні роки в інфікованих хворих були виділені високованкоміцинрезистентні штами золотистого стафілокока (VRSA), що вимагає нових підходів до лікування. Новий ліпопептид даптоміцин (б мг/кг / добу в/в) був схвалений для лікування бактеріемії золотистого стафілокока і правостороннього ІЕ. Дослідження останніх років показують, що даптоміцин також може бути застосований при терапії лівостороннього ІЕ і може подолати резистентність до метициліну та ванкоміцину. Важливо відзначити, що даптоміцин повинен вводитися у відповідних дозах, щоб уникнути розвитку подальшої резистентності. З цієї причини даптоміцин слід уводити у високих дозах (10 мг/кг), а більшість фахівців рекомендує його в поєднанні з бета- лактамами, або фосфоміцином [β-лактами (і, ймовірно, фосфоміцин) покращують зв'язування мембрани з даптоміцином та внаслідок чого зменшується позитивний заряд поверхні мембрани] для ЕНК і з гентаміцином і рифампіцином для ЕПК. Інші варіанти включають фосфоміцин плюс іміпенем, нові бета-лактами з відносно хорошою афінністю, таких як цефтаролін (цефалоспорин V покоління), хінупристин-дальфопристин (стрептограміни В/A) з або без β-лактамів, β-лактами плюс оксазолідинони (лінезолід), β-лактами плюс ванкоміцин і високі дози триметоприму/сульфаметоксазолу та кліндаміцину.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Протиінфекційні лікарські засоби» автора Крайдашенко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Інфекційний ендокардит“ на сторінці 1. Приємного читання.
