Лікування сепсису є невідкладним заходом, проте до початку антибактеріальної терапії необхідно взяти кров на гемокультуру. Практично як мінімум 2-3 доби до отримання результатів лікар лікує сепсис емпірично.
Вибір антибіотика при сепсисі базується на оцінці потенційного джерела інфекції та ймовірних збудників. Якщо першоджерело інфекції невідоме, антибіотик повинен бути широкого спектра: діяти як на грампозитивні, так і на грамнегативні бактерії та анаероби. Відмічається загальна тенденція до збільшення частоти виявлення метацилін-резистентного золотистого стафілокока (MRSA), тому варто застосовувати відповідні антибактеріальні препарати (ванкоміцин чи лінезолід). Особливо це стосується пацієнтів з постійним внутрішньовенним (в/в) введенням ліків в анамнезі, з постійними в/в катетерами/пристроями чи тяжких хронічно хворих.
Комбінована емпірична антибактеріальна терапія рекомендується для пацієнтів з нейтропенією і важким сепсисом, а також і з мультирезистентними бактеріальними патогенами, такими як Acinetobacter і Pseudomonas spp. Антипсевдомонадні антибіотики (цефтазидим, цефепім, тикарцилін, піперацилін, іміпенем, меронем) повинні застосовуватися в імуноскомпроментованих пацієнтів, особливо за наявності нейтропеніїчи опіків.
Для окремих пацієнтів з тяжкою інфекцією, асоційованої з дихальною недостатністю і септичним шоком, рекомендується комбінована терапія з розширеним спектром беталактамів і аміноглікозидів або фторхінолонами при бактеріемії Р. aeruginosa. Також рекомендується комбінація беталактамів і макролідів для пацієнтів з септичним шоком, стрептококової пневмонією.
Доведено, що у пацієнтів без імуносупресії адекватною є монотерапія карбапенемами (іміпенем, меропенем), одним із цефалоспоринів третього чи четвертого покоління (цефотаксим, цефоперазон, цефтазидим) чи пеніцилінами широкого спектра дії (тикарцилін, піперацилін) без застосування нефротоксичних аміноглікозидів.
Рання емпірична антибіотикотерапія препаратом, активним щодо інфекційного агента, знижує летальність при тяжкому сепсисі та шоку. Для досягнення максимальної ефективності лікування починають кількома антибіотиками або одним антибіотиком широкого спектра дії. Типовими антибіотиками для пульмоногенного сепсису є фторхінолони і цефалоспорини третього покоління. У випадку абдомінального сепсису призначають препарати, активні проти грампозитивних, грамнегативних мікроорганізмів та анаеробів.
Найбільш ймовірна етіологія сепсису залежно від локалізації вогнища інфекції наведена у таблиці 1.20:
Таким чином, ще до отримання результатів бактеріологічного дослідження, орієнтуючись на передбачуване вогнище бактеріальної інфекції, можна вибрати ефективну схему емпіричної антибіотикотерапії. В кожній клініці повинен проводитися мікробіологічний моніторинг висіву мікрофлори. Це необхідно враховувати при призначенні антибактеріальних засобів.
Таблиця 1.20.
| Локалізація первинного вогнища | Ймовірний збудник (етіологічний агент) |
| Респіраторний тракт | S. pneumoniae, К. pneumoniae, S. aureus, E. coli, Haemophilus sp., гриби, анаероби |
| Враження шкіри, підшкірно-жирової клітковини | S. aureus, S. epidermidis, Streptococci sp., Clostridium sp., грамнегативні мкроорганізми, анаероби |
| Враження ШКТ | E. coli, S. faecalis, Bacteroides sp., Acinetobacter sp.. Pseudomonas sp., Enterobacter sp., Salmonella sp.. Campylobacter sp., анаероби |
| Враження нирок | E. coli, K.pneumoniae,S. faecalis. Pseudomonas sp., Enterobacter sp., Acinetobacter sp., Proteus sp. |
| Органи малого таза, післяпологовий | E. coli, K.pneumoniae, Enterobacter sp., β-гемолітичний стрептокок, анаероби, Streptococci sp., N. gonorrhoeae |
| Одонтогенний | Streptococcus spp., Staphylococcus spp., анаероби порожнини рота |
| При термічних опіках | S. aureus, P. aeruginosa, Enterobacteriaceae |
| Катетерний | S. aureus, S. epidermidis |
| Внутрішньогоспітальна інфекція | E.coli, S.pneumoniae, K.pneumoniae, S.faecalis, · P. aeruginosa, S.aureus, Acinetobacter sp., Proteus sp. |
| Сепсис за умов імунодефіциту | Ааеробні грампозитивні коки (домінують) – 5. aureus, S. epidermidis, стрептококи, ентерококи; а також E. coli, К. pneumoniae, P. aeruginosa, грибки (Candida spp., Aspergillus spp.), Acinetobacter spp., Enterobacter spp. |
Слід брати до уваги локальні епідеміологічні дані про структуру збудників та їх чутливості до протинфекційних препаратів,.
При емпіричної терапії сепсису найбільш часто використовується комбінація двох АБЗ. Аргументами на користь призначення комбінованої терапії є:
► неможливість диференціювати грампозитивну або грамнегативну етіологію інфекції по клінічній картині;
► висока ймовірність полімікробної етіології сепсису;
► ризик розвитку резистентності до одного з антибіотиків.
При зберіганні клінічної ефективності антибактеріальну терапію продовжують проводити стартовими препаратами, призначеними емпірично.
Режим антибактеріальної терапії переглядається щоденно та за відсутності клінічного ефекту АБЗ необхідно замінити з урахуванням результатів мікробіологічного дослідження або, якщо таких немає, на препарати, що перекривають прогалини в активності стартових антибіотиків, беручи до уваги можливу резистентність збудників.
При сепсисі АБЗ необхідно вводити тільки внутрішньовенно, підбираючи максимальні дози і режими дозування за рівнем кліренсу креативну. Обмеженням до застосування препаратів для прийому всередину і внутрішньом'язового введення є можливе порушення абсорбції в ШКТ і порушення мікроциркуляції і лімфотоку в м'язах. Тривалість антибактеріальної терапії визначається індивідуально.
Але навіть при дуже швидкому поліпшенні самопочуття і отриманні необхідної позитивної клініко-лабораторної динаміки (не менше 3-5 днів нормальної температури) стандартна тривалість терапії повинна становити не менше 7-10 днів при обліку відновлення лабораторних показників. Більш тривала (більше 11-14 діб) антибактеріальна терапія потрібна при стафілококовому сепсисі з бактеріемією (особливо викликаному штамами MRSA), локалізації септичного вогнища в кістках, ендокарді і легенях, у пацієнтів із слабкою клінічною відповіддю, несанованим вогнищем інфекції, грибковими ИА вірусними інфекціями або імунодефіцитом, включаючи нейтропенію (табл. 1.21).
При важкому сепсисі найбільший клінічний ефект очікується при призначенні карбапенему (іміпенем, меропенем, ертапенем), або цефепіму з метронідазолом, або нових фторхінолонів (левофлоксацин, моксифлоксацин). Прі високому ризику MRSA слід обговорити доцільність додавання до основної схеми ванкоміцину або лінезоліду.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Протиінфекційні лікарські засоби» автора Крайдашенко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сепсис“ на сторінці 1. Приємного читання.
