Противірусне лікування хронічного гепатиту В включає застосування пегільованого інтерферону-α або нуклеот(з)идних аналогів (тенофовір, ентекавір, ламівудин). За відсутності цирозу печінки препаратом першої лінії є пегільований інтерферон-а2а (див. розділ 2.5), перевагою якого є чітко визначена тривалість курсу лікування та відсутність резистентності до нього. За умов наявності протипоказань до проведення інтерферонотерапії в лікуванні застосовують нуклеот(з)идні аналоги.
Противірусне лікування хронічного гепатиту С базується на багаторічному досвіді комбінованого застосування пегільованого інтерферону-а (див. розділ 2.5) з рибавірином. Нещодавно було розроблено нові терапевтичні підходи, спрямовані на основні компоненти життєвого циклу вірусу гепатиту С, завдяки чому з'явилися нові стандарти лікування пацієнтів, інфікованих генотипом 1; ці стандарти включають потрійну комбінацію пегільованого інтерферону-α, рибавірину, телапревіру або боцепревіру.
Тенофовір
Тенофовір є противірусним засобом для системного застосування – нуклеот(з)идний інгібітор зворотноїтранскриптази.
Механізм дії. Тенофовіру дизопроксил всмоктується та перетворюється на активну речовину тенофовір, що є аналогом нуклеозид монофосфату (нуклеотид). Потім тенофовір перетворюється на активний метаболіт, тено- фовіру дифосфат, що є обов'язковим закінченням ланцюжка, за допомогою конструктивно експресованих клітинних ферментів. Тенофовіру дифосфат має внутрішньоклітинний період напіввиведення 10 годин в активованому стані та 50 годин у стані спокою в мононуклеарних клітинах периферійної крові. Тенофовіру дифосфат інгібує ВІ/1-1 зворотну транскриптазу та полі- меразу вірусу гепатиту В шляхом конкуренції прямого зв'язування з природним субстратом деоксирибонуклеотиду та обривом ДНК-ланцюжка після приєднання до ДНК.
Фармакокінетика. Тенофовір перетворюється внутрішньоклітинно на тенофовіру монофосфат і на активний компонент – тенофовіру дифосфат. Після введення peros тенофовіру дизопроксилу фумарат швидко всмоктується та перетворюється на тенофовір. Максимальні концентрації тенофовіру спостерігаються в сироватці крові в межах 1 години після введення натще та в межах 2 годин, якщо його приймати з їжею (біодоступність становить 25 %). Тенофовіру дизопроксилу фумарат розподіляється до багатьох тканин, при цьому найбільші концентрації спостерігаються в нирках, печінці та у вмісті кишечнику. Тенофовір головним чином виводиться нирками як шляхом фільтрації, так і активною тубулярною транспортною системою, при цьому після внутрішньовенного введення приблизно 70-80 % дози виводиться в незміненому вигляді із сечею. Після введення peros остаточний період напіввиведення тенофовіру становить від 12 до 18 годин.
Показання до застосування:
► гепатит В: для лікування хронічного гепатиту В у дорослих із скомпенсованим захворюванням печінки, з ознаками активної реплікації вірусу, постійним підвищенням рівня аланінамінотрансферази в сироватці крові та гістологічним проявом активного запалення і/або фіброзу; декомпенсованим захворюванням печінки;
► лікування ВІ/1-1 -інфікованих у комбінації з іншими антиретровірусними препаратами.
Протипоказання:
► підвищена чутливість до діючої речовини чи до будь-якої з допоміжних речовин;
► дитячий вік.
Побічні ефекти. Рідко можуть бути випадки ниркових порушень, ниркової недостатності та проксимальної ниркової (в тому числі синдром Фанконі), що іноді призводили до кісткових аномалій (рідко – до переломів). Найчастішою побічною реакцією при лікуванні хворих є нудота (5,4 %).
Ентекавір
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Протиінфекційні лікарські засоби» автора Крайдашенко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Противірусні препарати, що застосовуються для лікування хронічних гепатитів В і С“ на сторінці 1. Приємного читання.
