Синтетичні засоби
Ізоніазид – основний представник групи гідразидів ізонікотинової кислоти (ГІНК). Він має високу активність відносно мікобактерій туберкульозу (перевершує стрептоміцин). На відміну від стрептоміцину, впливає і на внутрішньоклітинно розташовані мікобактерії туберкульозу. Пригнічує збудник прокази. Інші мікроорганізми до ізоніазиду нечутливі.
Механізм дії. На мікобактерії туберкульозу ізоніазид чинить бактеріостатичну або бактерицидну дію, механізм якої дотепер не з'ясований. Є дані, що ізоніазид пригнічує синтез міколевих кислот, які є найважливішим структурним компонентом клітинної стінки мікобактерій туберкульозу. З цим пов'язують і високу вибірковість дії ізоніазиду на мікобактерії, оскільки в тканинах макроорганізму, а також у інших мікроорганізмів міколевих кислот немає. Me виключено, що певне значення має пригнічення синтезу нуклеїнових кислот.
Фармакокінетика. Ізоніазид добре всмоктується з ШКТ. Через 1-2 години він накопичується в плазмі крові в максимальних концентраціях. Препарат легко проникає через тканинні бар'єри і відносно рівномірно розподіляється по всіх тканинах. Виявляється в бактеріостатичних концентраціях у лікворі і серозних порожнинах. Ізоніазид створює найвищі внутрішньоклітинні концентрації (у 50 разів перевищують позаклітинні). Велика частина ізоніазиду зазнає хімічних перетворень з утворенням метаболітів і кон'югатів. Одним із важливих шляхів інактивації ізоніазиду в організмі є ацетилування. Швидкість ацетилування ізоніазиду генетично детермінована. Виділяють три типи ацетиляторів ізоніазиду: швидкі ацети- лятори (І тип), повільні ацетилятори (II тип) і повільні ацетилятори з прискореною екскрецією препарату (III тип). Швидкість зниження вмісту ізоніазиду в плазмі на 50 % (ГЛ) в цих групах може розрізнятися в 2,5 рази. Природно, що зазначені особливості слід враховувати при дозуванні ізоніазиду, оскільки від цього залежить не тільки підтримка бактеріостатичних концентрацій речовини, але й розвиток ПЕ.
Основна кількість ізоніазиду і продуктів його перетворення виділяється протягом однієї доби. Виводяться вони головним чином нирками.
Місце в антимікробній терапії. Використовують ізоніазид при всіх формах туберкульозу. Вводять препарат звичайно всередину, іноді ректально. При необхідності його можна призначати внутрішньовенно (він добре розчиняється), внутрішньом'язово. Розчини ізоніазиду використовують також для промивання серозних порожнин і норицевих ходів.
Резистентність. Первинна стійкість МБТ до ізоніазиду зустрічається у 32 % вперше виявлених хворих на туберкульоз. Вторинна резистентність мікобактерій туберкульозу до ізоніазиду розвивається значно повільніше, ніж до стрептоміцину і рифампіцину.
Протипоказання:
► гіперчутливість;
► захворювання ЦНС (епілепсія);
► периферичні нейропатії;
► бронхіальна астма;
► псоріаз;
► флебіт (для в/в введення).
Особливості застосування. При застосуванні ізоніазиду у вагітних слід дотримуватися обережності, оскільки описані затримка психомоторного розвитку, виникнення мієломенінгоцеле і гіпоспадії, геморагій (внаслідок гіповітамінозу К).
У новонароджених можливе збільшення періоду напіввиведення у зв'язку з незрілістю ферментів печінки.
Ризик токсичності ізоніазиду підвищується при кліренсі креатиніну менше 10 мл/хв. При важких порушеннях функції печінки зростає ризик гепатотоксичності ізоніазиду.
Взаємодії. Ризик гепатотоксичності підвищується при поєднанні з протіонамідом. Обмежені комбінації з піразинамідом, рифампіцином, етамбутолом, стрептоміцином при захворюваннях ЦНС, печінки, нирок, очей.
Побічні ефекти:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Протиінфекційні лікарські засоби» автора Крайдашенко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Протитуберкульозні засоби І групи“ на сторінці 1. Приємного читання.
