Тетрацикліни – велика група природних і напівсинтетичних антибіотиків, близьких за хімічною структурою і біологічними властивостями, основу яких складає поліфункціональна 4-членна гідронафтаценова сполука.
Природні – окситетрациклін і тетрациклін; напівсинтетичні – доксициклін, міноциклін та тайгециклін.
Антимікробна активність. Тетрацикліни мають широкий спектр дії. Вони ефективні при рикетсіозах, висипному тифі, пневмонії, викликаній мікоплазмами, при інфікуванні хламідіями (пневмонії, пситакозі, трахомі й ін.), при гонореї, сифілісі, поворотному тифі, при бацилярній та амебній дизентерії, при грампозитивній і грамнегативній коковій інфекції, лептоспірозах; при особливо небезпечних інфекціях – чумі, туляремії, бруцельозі, епідемічному тифі, плямистій лихоманці Скелястих гір, холері і т.п. Тетрацикліни використовуються при розвитку стійкості мікроорганізмів до пеніцилінів і стрептоміцину або при сенсибілізації хворого до цих антибіотиків. На протей, синьогнійну паличку, віруси і патогенні гриби не діють. За впливом на грампозитивні мікроорганізми поступаються пеніцилінам.
Доксициклін відрізняється дещо вищою антистафілококовою активністю. До його дії чутливі деякі стійкі до природного тетрацикліну штами цих мікроорганізмів. Багато внутрішньоклітинно розташованих збудників (хламідії, уреаплазма) також чутливі до тетрацикліну. Відносно хламідії тетрациклін перевершує за активністю доксициклін.
Зараз у клінічну медицину впроваджується новий підклас тетрациклінів – гліцилцикліни, що представлений препаратом тайгециклін (торгівельна назва -тигацил).Тайгециклін є похідним міноцикліну, антибіотика з групи тетрациклінів. Завдяки приєднанню диметилгліциламідної групи до міноцикліну вдалося отримати препарат, котрий за своїми властивостями істотно перевищує всі тетрацикліни. Це препарат з дуже широким спектром протимікробної активності. Він також впливає на резистентні до тетрациклінів штами мікроорганізмів. Особливо важливою є його активність щодо полірезистентних збудників інфекційно-запальних захворювань.
Його місце в клінічній практиці визначається можливістю використання при лікуванні ускладнених інфекцій шкіри і м'яких тканин, ускладнених інтраабдомінальних інфекцій, пневмонії у важких пацієнтів з наявністю поліорганної патології, спричинених полірезистентними збудниками. Особливе клінічне значення має здатність препарату впливати на S. aureus (у т.ч. MRSA, а також глікопептидрезистентні штами збудника), грамнегативні збудники, включаючи ванкоміцинрезистентні ентерококи Bacteroides fragilis. Тайгециклін зберігає активність щодо хламідій та мікоплазм, що еквівалентна тетрацикліну або перевищує її.
Механізм протимікробної дії тетрацикліну пов'язаний з пригніченням внутрішньоклітинного синтезу білка рибосомами бактерій. Крім того, тетрациклін зв'язує метали (Мд2+, Са2+), утворюючи з ними хелатні сполуки, та інгібує ферментні системи. Тетрациклін має бактеріостатичний вплив. Найбільшу активність проявляє відносно бактерій, що розмножуються. За активністю весь тетрациклін схожий.
Фармакокінетика. Всмоктується тетрациклін із шлунка і тонкої кишки. Абсорбція неповна (особливо після їди), але достатня для забезпечення бактеріостатичних концентрацій. Максимальні концентрації в плазмі крові при введенні тетрацикліну всередину досягаються через 2-4 години.
У циркулюючій крові значна частина тетрацикліну зв'язується з білками плазми (від 20 до 80 %).
За тривалістю дії тетрациклін розташовується в такому порядку: демеклоциклін > доксициклін > метациклін > окситетрациклін > тетрациклін.
Тетрациклін добре проникає через багато тканинних бар'єрів, зокрема через плацентарний. При введенні тетрацикліну всередину бактеріостатичні концентрації в лікворі звичайно не накопичуються. Для цього потрібне парентеральне введення препаратів (наприклад, доксицикліну гідрохлориду). Міноциклін практично не проникає в тканини мозку.
Невеликі кількості тетрацикліну виявляються в печінці і кістках протягом дуже довгого часу.
Виділяється тетрациклін із сечею і жовчю. Частина тетрацикліну, що виділяється з жовчю, піддається повторному всмоктуванню з тонкої кишки. Доксициклин виділяється переважно з жовчю. В екскрементах визначається до 90 % препарату.
Резистентність. В результаті багаторічного застосування тетрацикліну у багатьох мікроорганізмів, особливо госпітальних штамів (стафілококів і грамнегативних бактерій), сформувалася стійкість до даних ЯЗ. Резистентність передається плазмідами і є, як правило, множинною.
Протипоказання: гіперчутливість (перехресна); вагітність; годування груддю; застосування у дітей (до восьми років); печінково-ниркова недостатність (за винятком доксицикліну).
Особливості застосування і взаємодія.
► Тетрациклін утворює хелатні сполуки з іонами кальцію, залізом, алюмінієм, які не абсорбуються, тому всмоктування тетрацикліну порушується при вмісті в їжі цих іонів (наприклад, іонів кальцію в молоці і молочних продуктах) або речовин, до складу яких входять ці іони (наприклад, антацидні засоби). В цьому відношенні особливе місце займають доксициклін і міноциклін, які лише в невеликій мірі утворюють хелатні сполуки з іонами кальцію і тому наявність у травному тракті харчових мас та іонів кальцію не позначається на їх всмоктуванні, яке відбувається повно і швидко.
► Тетрациклін підсилює антикоагулянтний ефект варфарину, периферичних міорелаксантів; гіпоглікемічну дію протидіабетичних ЯЗ, похідних сульфонілсечовини.
► Тетрациклін ослаблює дію оральних контрацептивів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Протиінфекційні лікарські засоби» автора Крайдашенко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тетрацикліни та гліцилцикліни“ на сторінці 1. Приємного читання.
