Похідні хіноксаліну

Протиінфекційні лікарські засоби

Похідні ди-ІЧ-окисли хіноксаліну – синтетичні антимікробні ЛЗ. В кінці 70-х років XX століття в медичну практику були введені два ЛЗ цього класу – діоксидин для парентерального та місцевого застосування і хіноксидин – для прийому всередину (діючою речовиною є діоксидин).

Антимікробна активність. Похідні хіноксаліну мають широкий спектр протимікробної дії (включаючи вульгарний протей, синьогнійну паличку, патогенні анаероби) і високу бактерицидну активність. Активні відносно бактерій, стійких до інших хіміотерапевтичних засобів. Застосовують при важких гнійно-запальних процесах. Призначають тільки дорослим при стаціонарному лікуванні під контролем лікаря.

Механізм дії. Біологічна активність пов'язана з наявністю в молекулі двох NO-груп, що характеризуються високою реакційною здатністю і властивістю активувати в організмі в умовах анаеробіозу вільнорадикальні процеси.

Бактерицидна дія ЛЗ обумовлена пошкодженням біосинтезу ДНК мікробної клітини, порушенням процесу її поділу і розвитком необоротних структурних змін в нуклеоїді й цитоплазмі. Антимікробна активність діоксидину істотно підвищується в анаеробних умовах.

Фармакокінетика. При внутрішньовенному введенні діоксидин добре розподіляється в організмі. Проникає до різних органів і тканин. Терапевтичні концентрації в крові зберігаються протягом 4-6 годин. При застосуванні у вигляді водних розчинів, мазей на поліетиленоксидній основі й аерозолів добре всмоктується з ранової поверхні. Добре всмоктується в кров при внутрішньопорожнинному введенні. Діоксидин практично не метаболізується в організмі, виводиться в основному шляхом ниркової екскреції. Після внутрішньовенного введення в сечі відзначаються бактерицидні концентрації ЛЗ протягом 8 годин.

Місце в антимікробній терапії. Діоксидин для системного застосування використовують тільки у дорослих пацієнтів як резервний ЛЗ (при неефективності й непереносимості менш токсичних антибіотиків, а також неможливості їх застосування з яких-небудь інших причин) при важких формах інфекцій:

► нижніх відділів дихальних шляхів (гнійний плеврит, емпієма, абсцес легені);

► інтраабдомінальних;

► шкіри і м'яких тканин (флегмони, гнійні посттравматичні, післяопераційні та опікові рани);

► ранової й опікової (місцево).

Клінічне значення діоксидину для системного застосування зумовлене його активністю відносно штамів бактерій, стійких до ЛЗ інших антибактеріальних груп, і ефективністю при різних гнійних інфекціях, викликаних стійкими, зокрема полірезистентними, штамами бактерій (призначається за життєвими показаннями).

Існує стійка помилка лікарів щодо діоксидину як високоефективного ЛЗ для системного застосування при важких інфекціях. Проте антимікробна активність діоксидину in vitro відносно більшості грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів істотно поступається активності цефалоспоринів III–IV поколінь, карбапенемів, фторхінолонів. Крім того, ефективність діоксидину не доведена в контрольованих клінічних дослідженнях.

Враховуючи високу бактерицидну активність і хорошу місцеву переносимість водних розчинів діоксидину, їх застосовують для введення в порожнини і для тривалого зрошування ран. Розроблені мазеві й аерозольні лікарські форми для лікування важких форм ранової й опікової інфекцій.

Відзначався хороший ефект в результаті застосування хіноксидину при інфекціях сечовивідних шляхів, в першу чергу у пацієнтів з ушкодженням спинного мозку. Але у зв'язку з впровадженням у практику нових високоефективних пероральних антибактеріальних ЛЗ, що відзначаються істотно кращою переносимістю, даний ЛЗ практично втратив клінічне значення.

Резистентність. У клініці можливий розвиток резистентності до ЛЗ умовно-патогенних збудників гнійних інфекцій, проте, незважаючи на багаторічний досвід застосування в медичній практиці, вона поки не має клінічного значення.

Протипоказання: підвищена гіперчутливість; вагітність, враховуючи ризик ембріотоксичної, тератогенної і мутагенної дії; період грудного харчування, можливо тільки при переводі дитини на грудне харчування; дитячий вік; (при необхідності, за рішенням консиліуму, враховуючи життєві показання, місцево або в порожнини); недостатність кори наднирників.

Особливості застосування. При порушенні функції печінки, нирок, а також у осіб літнього і старечого віку необхідно знизити дози ЛЗ.

При місцевому застосуванні мазевих форм необхідно враховувати висушуючий ефект мазей на поліетиленоксидній основі в першій фазі ранового процесу й уповільнення процесу епітелізації в другій фазі.

Взаємодія. Діоксидин добре поєднується з антибактеріальними препаратами інших фармакологічних груп.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Протиінфекційні лікарські засоби» автора Крайдашенко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Похідні хіноксаліну“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Розділ 1. Антибактеріальні засоби

  • Пеніциліни

  • Цефалоспорини

  • Карбапенеми

  • Монобактами

  • Аміноглікозиди

  • Стрептоміцин

  • Неоміцин

  • Гентаміцин

  • Амікацин

  • Тетрацикліни та гліцилцикліни

  • Поліміксини

  • Лінкозаміди

  • Глікопептиди

  • Оксазолідинони

  • Амфеніколи

  • Тіамфенікол

  • Антибіотики різних груп

  • Ристоміцин

  • Спектиноміцин

  • Мупіроцин

  • Бацитрацин

  • Фузидини

  • Фузафунгін

  • Синтетичні протиінфекційні препарати

  • Діамінопіримідини

  • Хінолони та фторхінолони

  • Кислота налідиксова

  • Фторхінолони

  • Похідні хіноксаліну
  • Нітроімідазоли

  • Похідні нітрофурану

  • Похідні 8-оксихіноліну

  • Протитуберкульозні засоби

  • Протитуберкульозні засоби І групи

  • Антибіотики

  • Протитуберкульозні засоби II групи

  • Антибіотики

  • Протитуберкульозні засоби III групи

  • Протисифілітичні засоби

  • Антибактеріальна терапія і проблема РЕЗИСТЕНТНОСТІ

  • Токсичні реакції

  • Комбінована терапія антибіотиками

  • Можливі помилки і причини невдач при проведенні антибіотикотерапії

  • Огляд найчастіших інфекційно-запальних захворювань та хіміопрепаратів для їх лікування

  • Зовнішній отит

  • Бронхіти

  • Легіонельоз (хвороба легіонерів)

  • Інфекції порожнини рота

  • Виразкова хвороба (пептична виразка) шлунка і дванадцятипалої кишки

  • Інфекції жовчовивідних шляхів (холецистити, холангіти)

  • Запальні процеси малого таза

  • Ендометрит (ендоміометрит)

  • Уретрит

  • Інфекції нирок і сечовивідних шляхів

  • Інфекційний ендокардит

  • Сепсис

  • Менінгіт

  • Інфекції кісток і суглобів (гнійні артрити, остеомієліт)

  • Очні інфекції

  • Профілактика інфекцій у хірургічній практиці

  • Анаеробна інфекція

  • Розділ 2. Противірусні засоби

  • Ліки, що впливають на вірус імунодефіциту людини

  • Антиретровірусні препарати

  • Ненуклеозидні протиретровірусні препарати

  • Протигерпетичні лікарські препарати

  • Протицитомегаловірусні лікарські препарати

  • Протигрипозні препарати

  • Інтерферони й індуктори інтерферонів

  • Неовір

  • Аміксин

  • Противірусні препарати, що застосовуються для лікування хронічних гепатитів В і С

  • Ентекавір

  • Ламівудин

  • Рибавірин

  • Телапревір

  • Боцепревір

  • Розділ 3. Протигрибкові засоби

  • Мікогептин

  • Кетоконазол

  • Флуконазол

  • Ітраконазол

  • Вориконазол

  • Гризеофульвін

  • Нафтифін

  • Циклопіроксоламін

  • Ністатин

  • Декваліній

  • Розділ 4. Протипротозойні засоби

  • Гематошизотропні засоби

  • Гістошизотропні засоби

  • Гамонтотропні засоби

  • Засоби для лікування амебіазу

  • Еметин

  • Засоби для лікування трихомонозу

  • Засоби для лікування балантидіазу

  • Ароматичні діамідини (пентамідин, стильбамідин).

  • Акрихін.

  • Засоби для лікування трипаносомозу

  • Сурамін.

  • Засоби для лікування лямбліозу

  • Розділ 5. Протиглистні (антигельмінтні) засоби

  • Засоби для лікування кишкових гельмінтозів

  • Альбендазол

  • Пірантелу памоат

  • Піперазин

  • Празиквантел

  • Засоби для лікування позакишкових гельмінтозів

  • Дитразин

  • Розділ 6. Антисептичні та дезінфікуючі засоби