Першим із вживаних у клінічній практиці лінкозамідів був лінкоміцин, виділений у 1963 р. зі Streptomyces lincolnensis. Оскільки цей ЛЗ викликає значне число небажаних реакцій, його в даний час витісняє кліндаміцин. Відмітною рисою останнього є краща переносимість, велика антимікробна активність і висока спорідненість до тканин.
Антимікробна активність. Спектр дії лінкозамідів включає грампозитивні, ряд грамнегативних і внутрішньоклітинних мікроорганізмів, а також деякі мікоплазми і найпростіші. Характерна риса даних ЛЗ – активність відносно анаеробів, крім С. difficile. Основні відмінності між цими ЛЗ торкаються чутливості грампозитивних коків, відносно яких кліндаміцин у вісім разів активніший лінкоміцину, а також найпростіших (Т. gondii, PI. falciparum, ут.ч. резистентних штамів) і грибів (Я. carinii), на які лінкоміцин не діє.
Механізм дії лінкозамідів полягає в інгібуванні синтезу білка бактерій. Відносно більшості мікроорганізмів лінкозаміди чинять бактеріостатичну дію, проте у високій концентрації бактерицидно діють на стафілококи, стрептококи й анаероби.
Лінкозаміди збільшують хемотаксичний індекс мікроорганізмів за допомогою пригнічення синтезу чинників вірулентності (токсинів, глікокалікса, чинників адгезії, протеїнів А і М, що протидіють опсонізаціїта активації комплементу). Результатом взаємодії лінкозамідів з фагоцитами є активація хемотаксису, фагоцитозу і кілінгу.
Фармакокінетика. Для лінкозамідів характерне швидке всмоктування в ШКТ.Їда значно зменшує всмоктування лінкоміцину, проте не впливає на біодоступність кліндаміцину. Коротший порівняно з лінкоміцином період напіввиведення кліндаміцину вимагає частішого його застосування. Проте режими дозування по 600 мг 3 рази на добу і 450 мг 4 рази на добу є біоеквівалентними і, отже, за рахунок підвищення разової дози ЛЗ можливе скорочення кратності його застосування.
Лінкозаміди характеризуються високою спорідненістю до тканин і клітин. За ступенем тканинного накопичення лінкоміцин помітно поступається кліндаміцину. Високі концентрації останнього визначаються в легенях, слизовій бронхів, плеврі, печінці, трофічних виразках, склистому тілі і червоподібному відростку, а також у рідких середовищах (слина, періодонтальний секрет, плевральна і синовіальна рідини, секрет приносових пазух, середнього вуха й очеревини, порожнини абсцесів). Лінкозаміди добре проникають у поліморфноядерні лейкоцити, альвеолярні макрофаги.
У жовчі спостерігається висока концентрація кліндаміцину, яка у 2-10 разів перевершує сироваткову. Накопичення лінкозамідів у кістковій тканині складає 60-80% від сироваткової концентрації, для кліндаміцину фосфату -100%.
У тканини інтактного мозку лінкозаміди практично не проникають. Для створення терапевтичних концентрацій в СМР необхідне інтратекальне введення кліндаміцину.
Сприятливі фармакокінетичні характеристики забезпечують лінкозамідам переваги при серйозних інтраабдомінальних, легеневих і шкірних інфекціях.
Метаболізм лінкозамідів здійснюється в печінці. Після початково високої швидкості гідролізу активність ферментів падає, що пов'язано з накопиченням неорганічного фосфату (для кліндаміцину). В результаті через 4 години в незміненому вигляді залишається 50 % кліндаміцину фосфату. Подібний механізм інгібування запобігає швидкому гідролізу ЯЗ в гної, де вміст ферменту, що вивільняється нейтрофілами, великий. Деякі метаболіти лінкозамідів мають антимікробну активність.
Виділяються нирками і з жовчю.
Місце в антимікробній терапії. Високі концентрації у вогнищах запалення і деструкції роблять лінкозаміди одним з оптимальних засобів лікування хронічних рецидивуючих інфекцій верхніх дихальних шляхів, некротизуючої (деструктивно'О пневмонії, легеневого абсцесу й емпієми плеври, інфекцій органів малого таза і черевної порожнини, кісток і суглобів, шкіри і м'яких тканин.
Кліндаміцин з успіхом застосовують при терапії стафілококових інфекцій, включаючи викликані метицилінстійкими штамами, особливо інфекцій кісток і суглобів. Лінкозаміди також використовуються як альтернатива пеніцилінам або іншим β-лактамам при їх непереносимості. У зв'язку з поширеністю Н. influenzae і М. pneumoniae, стійких до дії лінкозамідів, застосування цих ЛЗ при інфекціях дихальних шляхів може виявитися неефективним.
Лінкозаміди застосовують для профілактики і лікування анаеробної інфекції, насамперед викликаної В. fragilis: інтраабдомінального сепсису, інфекцій урогенітального тракту у жінок, включаючи бактерійні вагінози. їх також використовують при аспіраційних абсцесах легенів. У тих випадках, коли характер і локалізація інфекції припускають високу вірогідність грам- негативної флори (хронічний середній отит, абдомінальний сепсис, проникаючі поранення в черевну порожнину), лінкозаміди слід комбінувати з азтреонамом або аміноглікозидами.
Лінкозаміди застосовують для передопераційної профілактики в абдомінальній хірургії. Можна також розглядати можливість їх профілактичного використання при пораненнях органів черевної порожнини, орофарингеальної зони, стравоходу, що супроводжуються високим ризиком розвитку анаеробно-аеробної інфекції середостіння.
Протипоказання. Абсолютні: гіперчутливість негайного типу; відносні: неспецифічний коліт виразки, хвороба Крона, ентероколіт при застосуванні антибіотиків.
Лінкозаміди не рекомендують застосовувати при нейроінфекціях.
Особливості застосування. Лінкозаміди можуть застосовуватися в періоди вагітності і грудного вигодовування. Дозволене застосування у дітей, зокрема недоношених. Корекція доз лінкозамідів при порушенні функції нирок і печінки, а також при віковому їх зниженні не потрібна. У зв'язку з широким терапевтичним індексом лінкозамідів необхідність з'являється тільки у разі важкої інфекції нирок і печінки. Гемодіаліз не впливає на фармакокінетику ЛЗ.
Взаємодія
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Протиінфекційні лікарські засоби» автора Крайдашенко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Лінкозаміди“ на сторінці 1. Приємного читання.
