Лінкозаміди

Протиінфекційні лікарські засоби

Першим із вживаних у клінічній практиці лінкозамідів був лінкоміцин, виділений у 1963 р. зі Streptomyces lincolnensis. Оскільки цей ЛЗ викликає значне число небажаних реакцій, його в даний час витісняє кліндаміцин. Відмітною рисою останнього є краща переносимість, велика антимікробна активність і висока спорідненість до тканин.

Антимікробна активність. Спектр дії лінкозамідів включає грампозитивні, ряд грамнегативних і внутрішньоклітинних мікроорганізмів, а також деякі мікоплазми і найпростіші. Характерна риса даних ЛЗ – активність відносно анаеробів, крім С. difficile. Основні відмінності між цими ЛЗ торкаються чутливості грампозитивних коків, відносно яких кліндаміцин у вісім разів активніший лінкоміцину, а також найпростіших (Т. gondii, PI. falciparum, ут.ч. резистентних штамів) і грибів (Я. carinii), на які лінкоміцин не діє.

Механізм дії лінкозамідів полягає в інгібуванні синтезу білка бактерій. Відносно більшості мікроорганізмів лінкозаміди чинять бактеріостатичну дію, проте у високій концентрації бактерицидно діють на стафілококи, стрептококи й анаероби.

Лінкозаміди збільшують хемотаксичний індекс мікроорганізмів за допомогою пригнічення синтезу чинників вірулентності (токсинів, глікокалікса, чинників адгезії, протеїнів А і М, що протидіють опсонізаціїта активації комплементу). Результатом взаємодії лінкозамідів з фагоцитами є активація хемотаксису, фагоцитозу і кілінгу.

Фармакокінетика. Для лінкозамідів характерне швидке всмоктування в ШКТ.Їда значно зменшує всмоктування лінкоміцину, проте не впливає на біодоступність кліндаміцину. Коротший порівняно з лінкоміцином період напіввиведення кліндаміцину вимагає частішого його застосування. Проте режими дозування по 600 мг 3 рази на добу і 450 мг 4 рази на добу є біоеквівалентними і, отже, за рахунок підвищення разової дози ЛЗ можливе скорочення кратності його застосування.

Лінкозаміди характеризуються високою спорідненістю до тканин і клітин. За ступенем тканинного накопичення лінкоміцин помітно поступається кліндаміцину. Високі концентрації останнього визначаються в легенях, слизовій бронхів, плеврі, печінці, трофічних виразках, склистому тілі і червоподібному відростку, а також у рідких середовищах (слина, періодонтальний секрет, плевральна і синовіальна рідини, секрет приносових пазух, середнього вуха й очеревини, порожнини абсцесів). Лінкозаміди добре проникають у поліморфноядерні лейкоцити, альвеолярні макрофаги.

У жовчі спостерігається висока концентрація кліндаміцину, яка у 2-10 разів перевершує сироваткову. Накопичення лінкозамідів у кістковій тканині складає 60-80% від сироваткової концентрації, для кліндаміцину фосфату -100%.

У тканини інтактного мозку лінкозаміди практично не проникають. Для створення терапевтичних концентрацій в СМР необхідне інтратекальне введення кліндаміцину.

Сприятливі фармакокінетичні характеристики забезпечують лінкозамідам переваги при серйозних інтраабдомінальних, легеневих і шкірних інфекціях.

Метаболізм лінкозамідів здійснюється в печінці. Після початково високої швидкості гідролізу активність ферментів падає, що пов'язано з накопиченням неорганічного фосфату (для кліндаміцину). В результаті через 4 години в незміненому вигляді залишається 50 % кліндаміцину фосфату. Подібний механізм інгібування запобігає швидкому гідролізу ЯЗ в гної, де вміст ферменту, що вивільняється нейтрофілами, великий. Деякі метаболіти лінкозамідів мають антимікробну активність.

Виділяються нирками і з жовчю.

Місце в антимікробній терапії. Високі концентрації у вогнищах запалення і деструкції роблять лінкозаміди одним з оптимальних засобів лікування хронічних рецидивуючих інфекцій верхніх дихальних шляхів, некротизуючої (деструктивно'О пневмонії, легеневого абсцесу й емпієми плеври, інфекцій органів малого таза і черевної порожнини, кісток і суглобів, шкіри і м'яких тканин.

Кліндаміцин з успіхом застосовують при терапії стафілококових інфекцій, включаючи викликані метицилінстійкими штамами, особливо інфекцій кісток і суглобів. Лінкозаміди також використовуються як альтернатива пеніцилінам або іншим β-лактамам при їх непереносимості. У зв'язку з поширеністю Н. influenzae і М. pneumoniae, стійких до дії лінкозамідів, застосування цих ЛЗ при інфекціях дихальних шляхів може виявитися неефективним.

Лінкозаміди застосовують для профілактики і лікування анаеробної інфекції, насамперед викликаної В. fragilis: інтраабдомінального сепсису, інфекцій урогенітального тракту у жінок, включаючи бактерійні вагінози. їх також використовують при аспіраційних абсцесах легенів. У тих випадках, коли характер і локалізація інфекції припускають високу вірогідність грам- негативної флори (хронічний середній отит, абдомінальний сепсис, проникаючі поранення в черевну порожнину), лінкозаміди слід комбінувати з азтреонамом або аміноглікозидами.

Лінкозаміди застосовують для передопераційної профілактики в абдомінальній хірургії. Можна також розглядати можливість їх профілактичного використання при пораненнях органів черевної порожнини, орофарингеальної зони, стравоходу, що супроводжуються високим ризиком розвитку анаеробно-аеробної інфекції середостіння.

Протипоказання. Абсолютні: гіперчутливість негайного типу; відносні: неспецифічний коліт виразки, хвороба Крона, ентероколіт при застосуванні антибіотиків.

Лінкозаміди не рекомендують застосовувати при нейроінфекціях.

Особливості застосування. Лінкозаміди можуть застосовуватися в періоди вагітності і грудного вигодовування. Дозволене застосування у дітей, зокрема недоношених. Корекція доз лінкозамідів при порушенні функції нирок і печінки, а також при віковому їх зниженні не потрібна. У зв'язку з широким терапевтичним індексом лінкозамідів необхідність з'являється тільки у разі важкої інфекції нирок і печінки. Гемодіаліз не впливає на фармакокінетику ЛЗ.

Взаємодія

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Протиінфекційні лікарські засоби» автора Крайдашенко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Лінкозаміди“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Розділ 1. Антибактеріальні засоби

  • Пеніциліни

  • Цефалоспорини

  • Карбапенеми

  • Монобактами

  • Аміноглікозиди

  • Стрептоміцин

  • Неоміцин

  • Гентаміцин

  • Амікацин

  • Тетрацикліни та гліцилцикліни

  • Поліміксини

  • Лінкозаміди
  • Глікопептиди

  • Оксазолідинони

  • Амфеніколи

  • Тіамфенікол

  • Антибіотики різних груп

  • Ристоміцин

  • Спектиноміцин

  • Мупіроцин

  • Бацитрацин

  • Фузидини

  • Фузафунгін

  • Синтетичні протиінфекційні препарати

  • Діамінопіримідини

  • Хінолони та фторхінолони

  • Кислота налідиксова

  • Фторхінолони

  • Похідні хіноксаліну

  • Нітроімідазоли

  • Похідні нітрофурану

  • Похідні 8-оксихіноліну

  • Протитуберкульозні засоби

  • Протитуберкульозні засоби І групи

  • Антибіотики

  • Протитуберкульозні засоби II групи

  • Антибіотики

  • Протитуберкульозні засоби III групи

  • Протисифілітичні засоби

  • Антибактеріальна терапія і проблема РЕЗИСТЕНТНОСТІ

  • Токсичні реакції

  • Комбінована терапія антибіотиками

  • Можливі помилки і причини невдач при проведенні антибіотикотерапії

  • Огляд найчастіших інфекційно-запальних захворювань та хіміопрепаратів для їх лікування

  • Зовнішній отит

  • Бронхіти

  • Легіонельоз (хвороба легіонерів)

  • Інфекції порожнини рота

  • Виразкова хвороба (пептична виразка) шлунка і дванадцятипалої кишки

  • Інфекції жовчовивідних шляхів (холецистити, холангіти)

  • Запальні процеси малого таза

  • Ендометрит (ендоміометрит)

  • Уретрит

  • Інфекції нирок і сечовивідних шляхів

  • Інфекційний ендокардит

  • Сепсис

  • Менінгіт

  • Інфекції кісток і суглобів (гнійні артрити, остеомієліт)

  • Очні інфекції

  • Профілактика інфекцій у хірургічній практиці

  • Анаеробна інфекція

  • Розділ 2. Противірусні засоби

  • Ліки, що впливають на вірус імунодефіциту людини

  • Антиретровірусні препарати

  • Ненуклеозидні протиретровірусні препарати

  • Протигерпетичні лікарські препарати

  • Протицитомегаловірусні лікарські препарати

  • Протигрипозні препарати

  • Інтерферони й індуктори інтерферонів

  • Неовір

  • Аміксин

  • Противірусні препарати, що застосовуються для лікування хронічних гепатитів В і С

  • Ентекавір

  • Ламівудин

  • Рибавірин

  • Телапревір

  • Боцепревір

  • Розділ 3. Протигрибкові засоби

  • Мікогептин

  • Кетоконазол

  • Флуконазол

  • Ітраконазол

  • Вориконазол

  • Гризеофульвін

  • Нафтифін

  • Циклопіроксоламін

  • Ністатин

  • Декваліній

  • Розділ 4. Протипротозойні засоби

  • Гематошизотропні засоби

  • Гістошизотропні засоби

  • Гамонтотропні засоби

  • Засоби для лікування амебіазу

  • Еметин

  • Засоби для лікування трихомонозу

  • Засоби для лікування балантидіазу

  • Ароматичні діамідини (пентамідин, стильбамідин).

  • Акрихін.

  • Засоби для лікування трипаносомозу

  • Сурамін.

  • Засоби для лікування лямбліозу

  • Розділ 5. Протиглистні (антигельмінтні) засоби

  • Засоби для лікування кишкових гельмінтозів

  • Альбендазол

  • Пірантелу памоат

  • Піперазин

  • Празиквантел

  • Засоби для лікування позакишкових гельмінтозів

  • Дитразин

  • Розділ 6. Антисептичні та дезінфікуючі засоби