Ефективність таких антибіотиків, як цефалоспорини і хлорамфенікол, не залежить від реакції сечі.
Є антибіотики, що не вимагають корекції дози при нирковій недостатності будь-якого ступеня, але їх небезпечно використовувати при захворюваннях печінки: хлорамфенікол, макроліди, лінкозаміди, тетрациклін (доксициклін і міноциклін), фузидин, рифаміцини, ізоксазолпеніциліни, цефалоспорини III покоління. При печінковій недостатності лікар повинен орієнтуватися на концентрацію препарату в крові і клініку.
Наступним є знання конкретних особливостей хіміопрепарату.
Наприклад, у хворого з пневмонією виділено протей, високочутливий до нітрофурантоїну (фурадоніну). Тим не менш, цей препарат абсолютно не підходить для лікування в даній ситуації. Фурадонін в дуже високих концентраціях накопичується в сечі, проте концентрації його в плазмі крові невисокі і він погано проникає в легеневу тканину. Тому фурадонін, як і всі нітрофуранові похідні, застосовується тільки для лікування інфекцій сечового тракту.
Таким чином, даний принцип – знання фармакології і фармакокінетики хіміотерапевтичних препаратів.
МОЛЕКУЛЯРНА МАСА. Це надзвичайно важливий фармакологічний параметр. Виражається він у дальтонах. Пори мікробної клітини добре пропускають антибіотики з молекулярною масою до 400. Чим вища молекулярна маса антибіотика, тим гірше він проникає в мікробну клітину.
БІОДОСТУПНІСТЬ (ДОСТУПНІСТЬ). Цей термін відноситься переважно до хіміопрепаратів, що приймаються всередину. Виражається він у відсотках від прийнятої дози. Вказаний відсоток визначає, яка частина ліків надаватиме антимікробну дію. Це поняття не аналогічне терміну "всмоктуваність". Всмоктування завжди більше біодоступності. Іншими словами, біодоступність – та частина дози, прийнятої всередину, яка досягає системного кровотоку в активній формі.
Біодоступність визначається повнотою всмоктування у травному каналі, лікарськими взаємодіями в шлунково-кишковому тракті і, нарешті, метаболізмом у шлунково-кишковому тракті і в печінці (при першому проходженні). При захворюваннях печінки біодоступність може збільшуватися за рахунок розвитку внутрішньопечінкових шунтів, що зменшують швидкість метаболізму препаратів у печінці.
При внутрішньом'язовому або внутрішньовенному шляху введення біодоступність складає 100 %.
ЗВ'ЯЗУВАННЯ З БІЛКАМИ. Після надходження до системного кровотоку частина лікарського препарату зв'язується з білками (переважно з альбуміном), а частина перебуває у вільному стані.
Це співвідношення є надзвичайно важливим показником, який у багатьох випадках істотно впливає на ефективність лікування. По-перше, тільки не зв'язана з білками частина препарату (у тому числі й антибіотика) чинить біологічний вплив. По-друге, кількість вільного препарату може істотно мінятися під впливом різних чинників, наприклад, за рахунок його витіснення іншими сполуками з місць зв'язку з білком.
Збільшення вільної частини препарату приводитиме, з одного боку, до посилення біологічної дії, з іншого – до зростання токсичності. Так, прийом двох лікарських препаратів, які у високому ступені зв'язуються з білком або конкурують за одні і ті ж місця зв'язування, значно впливатиме на концентрації вільних препаратів, ефективність і токсичність кожного.
Наприклад, чітко встановлено, що багато хінолонів витісняють з місць зв'язування з білком непрямі антикоагулянти. Це супроводжується значним зниженням згортальної здатності крові, що вимагає зменшення дози антикоагулянтів. Важливо відзначити, що загальна концентрація препаратів, визначувана звичними хімічними методами, змінюватися не буде.
Крім того, співвідношення вільного і зв'язаного препарату може значно впливати на концентрацію в тканинах. Засоби, більшою мірою зв'язані з білками, гірше проникають у тканини, і навпаки. Тому, призначаючи два або кілька препаратів, завжди необхідно враховувати їх здатність зв'язуватися з білками плазми, особливо при лікуванні новонароджених і хворих з гіпопротеїнемією.
РОЗПОДІЛ. Не менш важливо також враховувати розподіл антибактеріальних препаратів, оскільки навіть висока чутливість виділеного збудника до хіміопрепарату не дає бажаного результату, якщо його концентрація в органах, уражених інфекцією, буде незначною.
ПЕРІОД НАПІВВИВЕДЕННЯ. Це час, за який максимальна концентрація в крові зменшується удвічі. Даний параметр залежить від фармакологічних особливостей препарату і величини дози (в нормальних умовах). При порушенні виведення, наприклад, при нирковій недостатності, час напіввиведення збільшується. Маса тіла не впливає на цей параметр.
Природно, що речовини з великим часом напіввиведення довше циркулюють у крові, отже, інтервал їх введення більший.
Важливим є врахування особливостей макроорганізму. Без цього неможлива адекватна антибіотикотерапія. Тому слід розглянути дане питання детальніше.
Вік. Вік хворого обов'язково повинен враховуватися при виборі хіміопрепаратів.
Кислотність шлункового соку. Як відомо, всмоктуваність багатьох ліків залежить від кислотності шлункового вмісту; вона, у свою чергу, пов'язана з віком. У дітей до 3 років кислотність шлункового соку менша, потім вона підвищується. Максимум її припадає на вік 20-30 років, після чого настає поступове зменшення.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Протиінфекційні лікарські засоби» автора Крайдашенко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 1. Антибактеріальні засоби“ на сторінці 4. Приємного читання.
