• 10. Амфеніколи (хлорамфенікол)
• 11. Антибіотики інших груп (фузидин, рифампіцин, фосфоміцин, даптоміцин, спектиноміцин).
• 12. Протигрибкові антибіотики (полієни – амфотерицин В, ністатин, леворин, натаміцин, мікогептин; інші- гризеофульвін).
При використанні бактерицидних антибіотиків лікувальний ефект настає через 1-2 дні, тривалість лікування – в середньому 7 днів. При застосуванні бактеріостатичних антибіотиків терапевтичний ефект настає через 3-4 дні і триває в середньому 10-14 днів.
Резервні антибіотики за однією або кількома властивостями поступаються основним антибіотикам (мають меншу активність або більш виражені побічні ефекти (ПЕ), більшу токсичність або характеризуються швидким розвитком резистентності до них мікроорганізмів), тому їх призначають лише при стійкості мікроорганізмів до основних антибіотиків або при несприйманні останніх.
Висока вибірковість дії антибіотиків на мікроорганізми при відносно малій їх токсичності стосовно макроорганізму пояснюється особливостями структурної і функціональної організації мікробних клітин. Клітинна стінка бактерій за хімічним складом принципово відрізняється від мембран клітин ссавців. Складається клітинна стінка бактерій з мукопептиду муреїну (містить N-ацетил-глюкозамін, N-ацетил-мурамову кислоту і пептидні ланцюжки, що включають деякі L- і D-амінокислоти). У зв'язку з цим речовини, що порушують її синтез (наприклад, пеніциліни), чинять виражену протимікробну дію і практично не впливають на клітини макроорганізму.
Певну роль виконує неоднакова кількість мембран, що оточують ті активні центри, з якими можуть взаємодіяти антибіотики. Так, на відміну від мікроорганізмів, у клітинах ссавців, крім загальної плазматичної мембрани, всі внутрішньоклітинні органели мають свої, іноді подвійні, мембрани. Важливе значення мають відмінності в хімічному складі окремих клітинних компонентів; відмінності є і в темпі зростання та розмноження клітин макро- і мікроорганізмів, а отже, і швидкості синтезу їх структурних матеріалів.
Фармакокінетика. При ентеральному введенні необхідно враховувати вплив їжі на процес всмоктування; препарати з помірною здатністю до всмоктування призначають натщесерце; ті, що добре всмоктуються, – після їди;
а) антибактеріальні засоби, що добре всмоктуються (понад 70 %): хлорамфенікол, тетрациклін (міноциклін і доксициклін), ентеральні форми цефалоспоринів, амінопеніциліни (амоксицилін, талампіцилін, бакампіцилін, півампіцилін), рифаміцини, фузидин, новобіоцин та інші.
При можливості (хворий може ковтати, немає блювання й інших порушень з боку ШКТ тощо) треба якомога раніше переходити на ентеральний шлях введення цих препаратів. Висока біозасвоюваність забезпечує близькість доз ентерального і парентерального введення антибіотика; мінімальну небезпеку появи небажаних ефектів з боку кишечника (диспепсичні розлади, дисбактеріоз), позитивний економічний ефект;
б) антибактеріальні засоби, що помірно всмоктуються (30-70 %): феноксиметилпеніцилін, оксацилін, ізоксазолпеніциліни, лінкоміцин, амідинопеніциліни (півамдиноцилін, бакамдиноцилін, ацидоцилін), амінопеніциліни (ампіцилін), карбоксипеніциліни (карфецилін, кариндацилін), макроліди (еритроміцин, олеандоміцин), тетрациклін (тетрациклін, окситетрациклін, метациклін), лінкозаміди й інші.
Ці препарати, як правило, не створюють високих концентрацій у тканинах і рідинах макроорганізму, тому їх краще використовувати при дуже високій чутливості до них інфекційного агента; при неважкій формі захворювання (низький ступінь інфікування); при локалізації осередків інфекції в досяжних місцях, погано захищених гістогематичними бар'єрами. Інакше ці препарати треба комбінувати з іншими антибіотиками;
в) антибактеріальні засоби, що погано всмоктуються (менше 30 %); цефалоспорини (крім цефалексину), бензилпеніцилін, уреїдопеніциліни, карбапенеми, монобактами, стрептоміцин, ванкоміцин, аміноглікозиди, глікопептиди, поліміксини, полієни (ністатин, леворин).
При прийомі цих препаратів всередину можна розраховувати тільки на їх місцевий ефект. Для отримання резорбтивного ефекту більшість з них застосовується і парентерально.
Слід звернути увагу, що біозасвоюваність антибіотиків у деяких випадках може істотно змінюватися. Вона залежить від таких чинників: 1) дотримання режиму прийому антибіотика стосовно їжі, оскільки багато препаратів руйнуються соляною кислотою; 2) характеру їжі і препаратів, що одночасно приймаються, оскільки деякі антибіотики утворюють комплекси з компонентами їжі, з антацидами, адсорбентами, і це знижує їх всмоктування; 3) характеру патології ШКТ (наприклад, всмоктування багатьох препаратів зменшується при целіакії, хворобі Крона, дизентерії, селективній ваготомії і, навпаки, збільшується при ахлоргідрії (для кислотолабільних антибіотиків); виразковій хворобі дванадцятипалої кишки без стенозу; 4) від лікарських форм і технології приготування ліків – іншими словами, від його біоеквівалентності.
До недавнього часу найчастішим шляхом введення антибактеріальних препаратів був внутрішньом'язовий. Останніми роками було створено велику кількість антимікробних засобів з високою біодоступністю і швидкістю настання ефекту при пероральному застосуванні. Це дозволяє часто взагалі відмовлятися від парентерального введення і значно знизити вартість лікування.
Біотрансформація більшості антибіотиків, призначених всередину, здійснюється в ШКТ; у печінці відбувається перетворення хлорамфеніколу і макролідів (еритроміцину й ін.), а в нирках – карбапенемів (іміпенему).
Головний шлях екскреції для більшості антибіотиків – нирки, тому при нирковій недостатності для цих препаратів потрібна корекція режиму дозування. При цьому лікар орієнтується на показник ендогенного креативну. Якщо кліренс ендогенного креатиніну менше 80 мл/хв (ниркова недостатність І-ІІ ст.), необхідно зменшити разову дозу і/або кратність призначення таких антибіотиків: аміноглікозидних, поліміксинів В і Е, карбоксипеніцилінів і уреїдопеніцилінів, цефалоспоринів І покоління (цефалоридину, цефалотину й ін.), тетрацикліну (окрім доксицикліну і міноцикліну), ристоміцину, глікопептидних препаратів, карбапенемів (при внутрішньовенному введенні) і монобактамів. Якщо кліренс ендогенного креатиніну менше 30 мл/хв (ниркова недостатність III ступеня), існує небезпека при застосуванні таких антибіотиків, як амінопеніциліни, цефалоспорини II і IV поколінь, амінопеніциліни, природні пеніциліни і карбапенеми (при внутрішньом'язовому введенні).
Слід підкреслити, що швидкість ниркової екскреції антибіотиків може зменшуватися при дегідратації, хронічній недостатності кровообігу, артеріальній гіпотензії, затримці сечі і т.п.
При необхідності санації сечі необхідно знати, що ефективність деяких антибіотиків залежить від pH сечі. Препарати, ефективні в кислому середовищі (pH 5,0-6,5): тетрациклін, пеніциліни, фосфоміцин, рифампіцини, поліміксини; у лужному середовищі (pH 7,5-8,5): макроліди, лінкозаміди, аміноглікозидні антибіотики, тому в першому випадку одночасно з антибіотиками треба призначати засоби, що знижують pH сечі, – аскорбінову кислоту, кальцію хлорид, амонію хлорид, аргінін гідрохлорид (еквівалентно прийому соляної кислоти) і сірковмісні амінокислоти, такі як метіонін (рівноцінно використанню сірчаної кислоти), надавати перевагу м'ясній дієті; у другому – підвищувати pH сечі за допомогою мінеральних вод, використовувати содовий напій (5-10 г натрію гідрокарбонату щоденно), приймати калію цитрат (3-6 г через б годин), діакарб, більше приділяти уваги рослинній дієті.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Протиінфекційні лікарські засоби» автора Крайдашенко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 1. Антибактеріальні засоби“ на сторінці 3. Приємного читання.
