Розділ «1»

— Перепрошую?

— Ви сказали, що трапилася якась проблема з персоналом. Як представник виконкому я хотів би знати, що відбувається в дослідницькому центрі.

— Одна працівниця на ім’я Сюзанна Говард наклала на себе руки. Вона мала проблеми, спричинені депресією, і вийшла через форум в інтернет-кафе на зв’язок із так званим Спротивом. Тож ми визнали за краще змінити наші коди безпеки.

«Він що — убив її?» — подумав Майкл. Його занепокоїло те, що Бун міг ліквідувати будь-кого без санкції виконкому, та не встиг він спитати про це, як вони опинилися в будівлі комп’ютерного відділу, де їм назустріч поквапився Террі Доусон. Цей науковець був літнім чоловіком із сивим волоссям та широким м’ясистим лицем. Він помітно нервував через те, що невдовзі мав показати Майклу комп’ютер.

— Доброго ранку, пане Корріґан. Ми зустрічалися з вами кілька місяців тому, коли генерал Неш демонстрував вам наш дослідницький центр.

— Так, я пам’ятаю.

— Несподівана смерть Неша стала для нас справжнім потрясінням. Він був головним рушієм програми створення квантового комп’ютера.

— Виконком вирішив перейменувати вашу споруду на Комп’ютерний центр імені Кеннарда Неша, — повідомив йому Майкл. — Якби генерал був зараз живий, йому теж кортіло б ознайомитися з результатами. Надто вже багато затримок сталося в цьому проекті.

— Так, пане Корріґан, я повністю поділяю вашу стурбованість. — Двері автоматично розчинилися, і Доусон провів їх у коридор. — Перш ніж ми увійдемо до лабораторії, я дуже хотів би дещо зазначити. Наша дослідницька команда розділена на дві групи з різними рівнями допуску. Інженери та допоміжний персонал мають блакитний рівень допуску. А набагато менша основна група, яка має допуск червоного рівня, знає про ті повідомлення, що надсилали нам наші друзі.

— А звідки вам відомо, що вони — друзі?

— Такої думки дотримувався генерал Неш. Він вважав, що ці послання прийшли до нас від розвиненої цивілізації, що існує в одному з паралельних світів. А кожного, хто надсилає нам таку корисну технічну інформацію, слід вважати другом.

Усі троє увійшли до центру управління, де було повно комп’ютерних моніторів та панелей із приладами, що жевріли червоними та зеленими вогниками. Вікно в кімнаті виходило в набагато більше приміщення, де жінка в мусульманському головному уборі та двоє молодих чоловіків у халатах перевіряли квантовий комп’ютер. Візуально сам комп’ютер не справляв особливого враження: такий собі ящик з іржостійкої сталі завбільшки з поставлене сторчма фортепіано. До нижньої частини цього ящика вели товсті електричні кабелі; до боків були приєднані кабелі меншого розміру.

— І це квантовий комп’ютер? — здивовано спитав Майкл. — Зовсім несхожий на той, який я колись бачив.

— При його створенні ми застосували абсолютно новий підхід, — пояснив Доусон. — У попередньому варіанті використовувалися електрони, що плавали в надхолодному гелії. А в цій новій машині використовується осцилювальне електричне поле, яке контролює прискорення електронів у тому чи іншому напрямку. Прискорені електрони в нашій машині слугують квабітами, тобто квантовими бітами.

— Отже, технологія інакша, але працює вона так само?

— Авжеж. Принцип — той самий. Звичайний комп’ютер — хоч найпотужніший — зберігає й обробляє інформацію в бітах, котрі існують у двох станах: як одиниця або нуль. Зате квабіт здатен бути одиницею, нулем або ж суперпозицією цих обох значень одночасно, таким чином забезпечуючи нескінченну кількість станів. Це означає, що наша машина має здатність обчислювати складні завдання набагато швидше за будь-який із нині існуючих комп’ютерів.

Майкл наблизився до комп’ютера, але не торкнувся машини руками.

— А яким чином це дає нам змогу отримувати повідомлення від інших цивілізацій?

— Згідно з квантовою теорією, електрони можуть одночасно бути в різних місцях. Саме завдяки цьому атоми в молекулах не руйнуються, зіштовхуючись один з одним. Електрони одночасно діють і як частка, і як хвиля — формують щось на кшталт хмарини, яка пов’язує атоми докупи. Нині наші електрони-квабіти існують тут, усередині машини, але вони здатні також на нетривалий час відлучатися.

— Вони ж не можуть просто так зникнути, — зауважив Майкл. — Вони неодмінно мають кудись потрапити.