Розділ «36»

— А-а-а, тепер зрозумів. Насправді ви не заблукали. — Симон підморгнув Алісі. — Згідно з ученням Горобця, ви просто культивували довільність та випадковість.

Поки Симон базікав з Алісою, Майя уважно роздивлялася натовп, що зібрався послухати Мандрівника. Присутніх можна було поділити на дві категорії. Одну складали Джаґґер зі своїми друзями та різними «неформалами», які були їхніми природними союзниками. Попри розбіжності в політичних поглядах, члени цієї групи були вдягнені приблизно однаково — джинси, чоботи та старі куртки. Ці люди жили на перетині старої та нової технології: дехто з них принципово не користувався кредитними картками та вирощував овочі на маленьких клаптиках землі на дахах своїх будинків, але мав надсучасні комп’ютери та стільникові телефони.

Була в ресторані ще одна група людей, обличчя яких Майя раніше не бачила. На відміну від Вільних Рисаків, ці члени Спротиву були громадянами, що платили податки та оренду, ростили дітей і мали постійну роботу. Вони почувалися некомфортно в пошарпаних кріслах та на хитких стільцях поруч із групою неохайних двадцятиліток.

Власником ресторану виявився маленький чоловічок із сивою борідкою, як у керамічного садового гномика. Він був і кухар, і офіціант — метушився, бігав туди-сюди, подаючи трав’яний чай та фруктові коктейлі. «Цікаво, а чи є тут небажані гості?» — подумала Майя, але гномик уже перевіряв імена. Підійшовши до їхнього стола, він тихо сказав:

— Сьогодні в нас щомісячне зібрання Південно-Лондонського товариства з органічних добрив. Ви є його членами?

— Ми — його співзасновники, — поважно відповів Симон. — Я пан Ламброзо, а ці дві дами — мої подруги.

Переговоривши таким чином із кожним, гном замкнув двері й поспішив до кухні. Через хвилину до їдальні широким кроком увійшов Липа. «Справжній Арлекін», — подумала Майя. Велетень-француз поводився спокійно, але сторожко. І хоча він не тримав у руках зброю, відчувалось у ньому щось таке, — напевне, відсутність внутрішніх обмежень, — що вселяло страх.

— C’est bien. Усе добре, — сказав він, і позаду нього з’явився Ґабріел. Мандрівник мав зморений та тендітний вигляд, немов його порожнє тіло-оболонка провело надто багато днів у потаємній кімнаті. Майї захотілося встати, витягнути меча й забрати Ґабріела від цих людей. Може, він і був їм потрібен, але вони не усвідомлювали небезпеки.

Мандрівник обійшов приміщення ресторану, особисто вітаючись із кожним, хто прийшов на збори. Він вдивлявся в кожне обличчя з такою прискіпливістю та внутрішньою силою, що мав змогу бачити швидкоплинні, майже непомітні зміни у виразі. Майя мала сумнів, що хто-небудь у кімнаті знав про цю здатність Ґабріела, але присутні переконувалися, що він бачить їх усіх наскрізь і з розумінням ставиться до їхніх страхів та вагань.

Симон перехилився через стіл.

— Ви побачили зміну? — прошепотів він. — Коли Мандрівник тут, то це й справді перетворюється на рух Спротиву.

Майя кивнула, бо теж помітила цю трансформацію. Навіть Ерік Вінський, комп’ютерний фахівець, що називав себе Дрімлюгою, спробував випрямитися у своєму інвалідному візку, коли до нього підійшов Ґабріел. Нарешті Мандрівник наблизився до їхнього стола; він торкнувся плеча Аліси й кивнув Симону.

— Усе нормально?

— Ми заблукали, — сказала Аліса.

— Це не завжди погано, Алісо. Коли хтось заблукає, він намагатиметься знайти інший шлях.

Він відвернувся від них — і все. Для Майї слів у нього не знайшлося. Навіть усмішки. «Я ношу твою дитину», — хотіла сказати вона. Лише від однієї думки про це вона занервувала. І міцно стиснула губи, щоб слова не вирвалися в неї з рота.

Ґабріел став посеред ресторану. Коли він злегка підняв руки, усі замовкли.

— Сьогодні — перші збори всесвітнього руху Спротиву. Хочу подякувати всім вам за те, що прийшли. Джаґґер каже, що наші японські друзі застрягли в аеропорту Франкфурта, але до нас приїхали делегати зі Сполучених Штатів, Канади, Австралії та Польщі.

Ви — осердя й фундамент нашої групи. Мені хотілося б, щоб ви познайомилися одне з одним після того, як я роз’ясню наступний крок нашого розвитку. Люди в цій кімнаті мають різні біографії та розмовляють різними мовами. Дехто з вас дотримується нетрадиційних політичних поглядів, а дехто вважає себе лібералом чи консерватором. І цей аспект об’єднує нас. Він виходить за рамки традиційних політичних ярликів. Реальний поділ у нашому суспільстві — це поділ між тими, хто усвідомлює, і тими, хто лишається сліпим.

Кожен у цій кімнаті в якусь мить життя усвідомив, що у світі на основі новітніх технологій створюється постійно діюча система спостереження. Ця система здатна відслідковувати ваші пересування та стежити за вашими діями. За кілька років вона зможе контролювати вашу поведінку і знищить право на незалежну думку, яке є основою кожного демократичного суспільства. Цю систему ми називаємо Велика машина й намагаємося знищити її владу та вплив.