Розділ «13»

— За кілька хвилин тут має з’явитися людина, яка збирається продати нам пістолет. У неї може виникнути спокуса забрати гроші, а пістолет залишити в себе.

— Нема про що турбуватися. Ви дуже підозріла людина, пане Вільсон. Хто завгодно, але не Сенцо. Коли ви вперше з’явилися в крамниці, я подумав, що вас прислала Табула.

— Ви не маєте іншого виходу, просто вірте мені.

— Але тепер я знаю, хто ви. Я про все дізнався в Липи. Голліс зробив зусилля, щоб залишити незмінним вираз свого обличчя.

— І як же ви це зробили?

— Я послав йому повідомлення електронкою. Після того як він підтвердив вашу особистість, я зателефонував вам на мобільний.

— Ви надсилали електронку з інтернет-кафе?

— Я маю вдома комп’ютер. Але підстав для тривоги немає. Я не користуюся своїм справжнім іменем.

— Табула могла вмонтувати вірус до вашого цупкого диска. Він активується, коли фіксує певні ключові слова.

— Ви надто нервуєте, пане Вільсон. Горобець так ніколи не поводився.

— Горобець загинув. Я ж маю намір залишитися живим. Раптом мобільний телефон Котані заграв «Оду радості», і вони обидва аж сіпнулися від несподіванки. Котані увімкнув телефон і сказав кілька слів японською.

— Ось бачите? Усе нормально. Сенцо у вестибюлі разом зі своїм приятелем. Вони вже підходять до ліфта.

— Він — ваш домовласник?

— Так. Я ж вам розповідав. Рік тому він запропонував мені купити в нього пістолет.

— І тому ви до нього тепер звернулися?

— У цьому не було необхідності. Він прийшов до мене у квартиру і сказав, що збирається пофарбувати кухню.

— Отже, він просто сам заявився в потрібний момент?

— До чого ви хилите?

— До того, що нам треба негайно звідси вшиватися.

Голліс вхопив Котані й різко поставив його на ноги. Та в цю мить у двері постукали. Тікати було нікуди. Голліс подумав був розбити вікно, але стрибати було надто високо.