Розділ «8»

І Сполучені Штати, і Австралія використовували паспорти з ідентифікаційними картками високої частоти, вставленими до обкладинок. Ці нові паспорти були зручні для службовців, котрі працювали з іммігрантами, але вони також слугували Табула ефективним засобом вистежування ворогів. Апарат, що звався зчитувачем, міг читати інформацію в паспорті, захованому в кишені пальта або гаманці. Зчитувачі встановлювали в ліфтах або на автобусних зупинках — у будь-якому місці, де люди затримуються на короткий проміжок часу. Доки громадянам думав про ланч, зчитувач завантажував різноманітну інформацію про особу. Він міг шукати імена, типові для конкретної раси, релігії або етнічної групи. За допомогою зчитувача можна було з’ясувати вік та адресу громадянина, інформацію про відбитки його пальців, а також про те, де він подорожував останніми роками.

Нові технології примушували Майю покладатися на три «форс-мажорні» паспорти, що підходили під три різні версії її біометричних відомостей. Обдурити Велику машину все ж було можливо, але для цього треба бути розумним і винахідливим.

Насамперед треба було замаскувати зовнішність. Системи розпізнавання збирали у фокус вузлові точки, які містило в собі кожне унікальне людське обличчя. Комп’ютер аналізував ці точки обличчя й перетворював їх на низку номерів, що створювали відбиток обличчя. Підфарбовані контактні лінзи й різнокольорові перуки могли змінити зовнішність лише для поверхневого погляду, перемогти сканери могли ж тільки особливі препарати. Майї доводилось використовувати стероїди, щоб роздути свою шкіру та губи, або транквілізатори, щоб пом’якшити шкіру й виглядати старшою. Препарати треба було вводити до щік і чола, перш ніж прибути до аеропорту зі сканерами. Дози і послідовність ін’єкцій різнилися для кожного з її «форс-мажорних» паспортів.

Якось Майя дивилася науково-фантастичний фільм, персонаж якого пройшов перевірку райдужної оболонки, показавши в сканер очні яблука померлої людини. У реальному світі це б не допомогло. Сканери райдужної оболонки надсилали пучок променів червоного світла до людського ока, а зіниці померлого не змогли би звузитись. Урядові агентства пишалися тим, що сканери райдужної оболонки є цілком надійними засобами ідентифікації. Унікальні ямки, западинки та пігментні плями на райдужній оболонці людини формувалися ще в утробі матері. Хоч довгі вії чи сльози могли дещо завадити роботі сканера, сама райдужна оболонка не змінювалась протягом усього життя людини.

Шип та інші Арлекіни, котрі жили в підпіллі, розробили протидію сканерові райдужної оболонки кількома роками раніше, ніж імміграційні чиновники ввели його в дію. Синґапурським оптикам платили тисячі доларів за те, щоб вони виробляли контактні лінзи. На поверхню гнучкого пластику гравіювали малюнок райдужної оболонки якоїсь іншої людини. Коли на зіницю скеровували світло сканера, лінзи звужувалися, зовсім як жива тканина.

Останньою біологічною перешкодою був сканер відбитків пальців. За допомогою кислоти або пластичної хірургії можливо змінити відбитки пальців, однак такі результати постійні і, до того ж, залишаються шрами. Коли Шип був у Японії, він дізнався про те, що вчені з Йокоґамського університету копіювали відбитки пальців, які залишались на поверхні склянок, і перетворювали їх на желатинові покриття, що ними можна було накрити кінчики пальців. Ці тонкі щити для пальців було важко надягати, але до кожного з «форс-мажорних» паспортів Майї додали окремий набір відбитків, що відповідав цьому фальшивому ідентифікаційному документові.

Обшукавши коробки в кімнаті складу, Майя знайшла шкіряну торбинку для косметики, у якій було два шприци для підшкірного введення ліків і різноманітні препарати, що могли змінити її зовнішність. Паспорти. Накладки для пальців. Контактні лінзи. Так, усе це було тут. Вона взялася за інші коробки і знайшла ножі, вогнепальну зброю та пакети з валютою різних країн. Там також був незареєстрований супутниковий телефон, ноутбук, а також генератор випадкових чисел завбільшки з сірникову коробку, що його можна було використовувати навіть у кафе. ГВЧ, нарівні з мечем, був власне арлекінським спорядженням. За давніх часів лицарі, що захищали пілігримів, носили з собою кості, вирізані з кістки, іноді слонової. Кості можна було кинути на землю перед битвою. А тепер усе, що треба було зробити Майї, — це натиснути на кнопку, і на екрані спалахували випадкові числа.

До супутникового телефону був прив’язаний заклеєний конверт. Майя розірвала його і впізнала почерк батька.

Коли працюватимеш в Інтернаті, остерігайся жучків. Завжди прикидайся громадянкою і говори м’якше. Будь насторожі, але не бійся. Ти завжди, навіть у дитинстві, була сильною та винахідливою. Тепер я постарів, і все, чим я пишаюсь у своєму житті, — це те, що ти моя дочка.

У Празі, коли помер батько, Майя не плакала. Повертаючись до Лондона, вона зосередилась на тому, як вижити. Але тепер, залишившись на самоті у приміщенні складу, вона сіла на підлогу й заплакала. Лишилися живими кілька Арлекінів, але Майя, по суті, була сама. Якщо вона припуститься якоїсь помилки, навіть маленької, Табула її знищать.