Розділ «3»

— Якщо я побачу тебе ще раз, ти покійник.

Майя вийшла на тротуар і попрямувала до церкви, а потім згадала про батька. Мабуть, Троль ішов за нею всю дорогу до Шипа. Як багато вони знають?

Вона швидко повернула назад до провулка й почула голос Троля. Стиснувши мобільний телефон, він щось бурмотів своєму хазяїнові. Коли Майя вийшла з тіні, він розтулив рота від подиву й упустив телефон на бруківку. Майя схопила Троля за волосся, потягла по бруківці, а далі приставила кінець леза до його лівого вуха.

Це був момент, коли рука з лезом могла ще зупинитись. Майя знала, що вона обирає і який темний тунель простягається перед нею. «Не роби цього, — подумала вона. — У тебе ще є шанс». Але гордість і гнів тягли її вперед.

— Слухай мене, — сказала вона. — Це останнє, про що ти дізнаєшся в житті. Тебе вбив Арлекін.

Він боровся з нею, намагаючись утекти, але вона встромила ніж у вушний канал до мозку Троля.

Майя відпустила тіло, і воно звалилось на землю. З носа таксиста тонкою цівкою текла кров, рот був також наповнений кров’ю. У розчахнутих очах ніби застигло здивування від неприємної новини.

Вона витерла стилет і сховала його під светр. Не виходячи з сутінків, Майя поволікла труп до кінця провулку, де накрила його мішками для сміття, які взяла у смітнику. Уранці хтось знайде труп і викличе поліцію.

«Не біжи, — сказала собі Майя. — Не показуй, що ти налякана». Ідучи назад через річку, вона намагалася залишатись спокійною. Дійшовши до Конвіктської, піднялася пожежними сходами на дах крамниці жіночої білизни, перестрибнула на дах Шипового будинку, подолавши відстань у п’ять футів. Там не було ні світлового вікна, ні дверцят від димоходу. Доведеться шукати інший вхід.

Майя стрибнула назад на сусідній дах і так перестрибувала з одного будинку на інший, доки не знайшла на пласкому даху мотузку для сушіння білизни, простягнену між двома металевими стовпами. Розрізавши мотузку ножем, вона повернулась до батькового будинку і прив’язала шнур до витяжної труби. Усюди було темно. Вечірню вулицю освітлював тільки самотній ліхтар, а ще місяць-молодик, що нагадував тонку жовту смужку, прорізану в небі.

Вона перевірила шнур на міцність і впевнилась, що він витримає її вагу. Обережно перейшла до низької стіни на край даху та швидко опустилася до вікна на третьому поверсі. Зазирнувши всередину, Майя побачила, що квартира наповнена сірувато-білим димом. Вона відштовхнулася від стіни й ударила ногою по склу. Із шибки вийшов дим і розвіявся в нічній темряві. Майя вдаряла по склу знов і знов, доки не вибила гострих осколків, які ще залишались у віконній рамі.

«Надто багато диму, — подумала вона. — Слід бути обережнішою, бо можна потрапити до пастки».

Дівчина відштовхнулася якнайдалі назад, а потім стрибнула до розбитого вікна. Дим відносило вітром до стелі, а далі він виходив через розбите вікно; над підлогою залишалося кілька футів чистого повітря. Майя стала навкарачки. Вона поповзла через вітальню й побачила труп росіянина біля кавового столика. Його застрелили. Постріл у груди. Навколо рани на підлозі засохла кров.

— Батьку! — Вона підвелась, обійшла, хитаючись, пересувну стіну і побачила купку книжок і диванних подушок, які горіли на столі в їдальні. Біля кухні натрапила на інший труп: це був високий чолов’яга з ножем у горлі.

Вони викрали батька? Мабуть, узяли в полон. Майя обійшла труп і рушила через коридор до сусідньої кімнати. Горіло два абажури і ліжко. Білі стіни були заплямовані кривавими відбитками рук.

Біля ліжка на боці лежав чоловік. Майя не бачила його обличчя, але впізнала одяг і довге волосся. Навколо неї клубочився дим. Вона стала навкарачки й підповзла до тіла, як дитина, кахикаючи й плачучи.

— Батьку! — кричала вона, не спроможна зупинитись. — Батьку!

А потім глянула на його обличчя...