Розділ «24»

Протягом останніх кількох років комп’ютерна команда Братів випускала до Інтернету ОІ-програми. Модульні програми блукали непоміченими в тисячах комп’ютерних систем. Іноді вони затримувались, немов лімфоцит, на чиємусь домашньому комп’ютері, очікуючи, що з’явиться заразлива ідея. Якщо буде знайдено щось підозріле, програма повернеться до головного комп’ютера в Лондоні для подальших інструкцій.

Брати-вчені також експериментували з новою інтерактивною програмою, яка може покарати ворогів, як скупчення білих кров’яних тілець, що бореться з інфекцією. ОІ-програма ідентифікувала людей, які згадували Мандрівників або Арлекінів, спілкуючись з кимось в Інтернеті. Коли хтось це робив, програма автоматично поміщала до його комп’ютера вірус, що знищує дані. Велику частку найнебезпечніших комп’ютерних вірусів в Інтернеті створили Брати та їхні урядові союзники. Було легко скинути провину на якогось сімнадцятирічного хакера з Польщі.

Майю вистежували, використовуючи й ОІ-програми, і традиційне сканування даних. Три дні тому вона ввійшла до складу автомобільних деталей і вбила найманців. Коли Майя тікала, вона йшла пішки або її хтось підвозив; або вона купила машину, або користувалася громадським транспортом. Комп’ютерний центр у Лондоні переглянув лос-анджелеські звіти поліцейських, де згадувалось, що на цільовій території була молода жінка. Це не дало результатів, і вони ввійшли до комп’ютерних систем компанії, яка займалася таксі, щоб дізнатись, які пасажири наймали таксі впродовж чотирьох годин після вбивства. Ці випадкові адреси з комп’ютера звіряли з інформацією, здобутою через ОІ-програми. У центрального комп’ютера були імена й адреси тисяч людей, котрі могли допомагати Мандрівникам або Арлекінам.

П’ять років тому команда Братів, що займалася психологічним оцінюванням, увійшла до комп’ютерів торговельних клубів, якими керували американські бакалійні крамниці. Завжди, коли хтось робив покупку, використовуючи дисконтну картку, покупки вводили до загальної бази даних. Під час первісного вивчення психологи Братів намагалися зіставити купівлю якоїсь їжі та алкогольних напоїв з політичними переконаннями тих, хто їх купує. Бун бачив деякі статистичні співвідношення, і вони вражали. Жінки, що мешкали в Північній Каліфорнії й купували більше трьох сортів гірчиці, у політиці звичайно дотримувались ліберальних поглядів. Чоловіки зі Східного Техасу, які купували дороге пляшкове пиво, звичайно були консерваторами; Маючи домашні адреси й відомості про мінімум двісті покупок у бакалійній крамниці, команда психологічного оцінювання могла точно передбачити ставлення людини до обов’язкової громадянської ідентифікаційної картки.

Бун зацікавився, які люди чинили опір громадській дисципліні й порядку. Джерелом протистояння іноді були захисники довкілля, які виступали проти нових технологій: Вони їли органічну їжу й уникали продуктів, виготовлених на фабриках Великої машини. Але не меншого клопоту завдавали диваки, що захоплювалися технологіями високого рівня, їли на обід шоколадні плитки й шукали в Інтернеті чутки про Мандрівників.

Перед тим як літак Буна пролетів над Пенсильванією, центр моніторингу надіслав повідомлення до комп’ютера Буна.

Подана адреса збігається з житлом Томаса, Що Ходить По Землі, племінника знищеного Мандрівника-корінного американця. OI знайшла негативні зауваги стосовно Братів, які цей чоловік помістив на веб-сайт племені гав.

Реактивний літак зробив крутий віраж, коли вони наблизились До районного аеропорту біля дослідницького центру Вічнозеленого фонду. Бун відімкнув свій комп’ютер і поглянув на Майкла. Брати знайшли цього хлопця і врятували його від Арлекінів, але він може відмовитися співпрацювати з ними. Буна дратувало, що люди все ще відмовляються визнавати правду. Не було потреби турбуватися про релігію та філософію: той, хто при владі, завжди диктував, що є правда.

Корпоративний реактивний літак приземлився в аеропорту Вестчестерського округу й рушив до приватного ангара. За кілька хвилин Бун зійшов трапом з літака. Небо було сірим від хмар, повітря пахло осінньою прохолодою.

Лоренс Такава чекав біля машини швидкої допомоги, яка відвезе Майкла до дослідницького центру Вічнозеленого фонду. Він віддав наказ команді фельдшерів, а потім підійшов до Буна.

— Ласкаво просимо додому, — сказав Такава. — Як Майкл?

— З ним усе буде гаразд. У центрі все готово?

— Ми підготувалися два дні тому, але в останню хвилину нам довелося внести кілька коректив. Генерал Неш зв’язався з командою психологічного оцінювання, і вони надали нам нову стратегію поводження з Майклом.

У голосі Лоренса Такави відчувалась легка напруга, і Бун уважніше подивився на цього молодика. Щоразу, коли він бачив помічника Неша, той щось тримав у руці: планшет із прищіпкою, папку чи аркуш паперу — якусь річ, що свідчила про його повноваження.

— У вас із цим виникли ускладнення? — запитав Бун.

— Нова стратегія досить неагресивна, — відповів Лоренс. — Не знаю, чи тут потрібна агресія.

Бун повернувся назад на п’ятах і подивився на літак. Доктор Поттерфілд керував командою фельдшерів, які.обережно встановлювали ноші на асфальт.

— Зараз, коли Арлекіни взяли Ґабріела під контроль, усе змінилося. Нам треба переконатись, що Майкл працює на нашому боці.

Лоренс поглянув на свій планшет.

— Я прочитав попередні доповіді про цих братів. Схоже на те, що вони дуже люблять один одного.