Розділ «6»

айкл прокинувся в номері-люкс, прикрашеному квітами, і пішов до душу. Його погляд привабили два десятки червоних троянд на туалетному столику. У кришталевій вазі біля раковини стояв паросток глоду, що буяв білими квіточками. І скрізь до цих подарунків були прикріплені маленькі картки — особисті послання від місіс Брюстер та інших членів Братства.

«Удачі тобі, — йшлося в одній. — Візьми наші побажання у свої мандри».

Майкл не тішив себе ілюзіями стосовно щирості цих фраз. Він і досі був живий лише тому, що Братство вважало його здатним сприяти посиленню їхньої влади. Коли на екрані монітора квантового комп’ютера спалахнули слова «Йдіть до нас», Майкл збагнув, що виконком наполягатиме на його переході до іншого виміру. Така була його роль: іти в темряву й повертатися звідти з чудесами техніки.

Вдягнувши футболку та шорти, він вийшов до зали. Годину тому охоронці з дослідницького центру принесли ще одну подарункову прикрасу й поставили її на кавовий столик. То було керамічне японське село із солом’яно-жовтими орхідеями, що обвивали пагоду.

Підійшовши до вікна, Майкл прикипів поглядом до будівлі центру неврологічно-кібернетичних досліджень — білої коробчастої споруди без вікон, схожої на кубик цукру, що впав із неба. Тепер, коли він став Мандрівником, йому для здійснення переходу не потрібні медичні препарати або дроти, імплантовані в мозок. Але повернення до цієї споруди було публічним актом, демонстрацією його унікальних здібностей. Ясно як Божий день: він більше не полонений, він став членом Братства, але від цього в нього стало лише більше ворогів. Якщо ж він повернеться зі своєї мандрівки з якоюсь новітньою технологією, його позиція ще більше зміцниться.

Шість царств були паралельними світами, альтернативними реальностями. Він уже колись здійснив перехід до Другого царства — царства зголоднілих привидів. Перше царство було різновидом Пекла, і Майкл не мав наміру відвідувати це небезпечне місце. Існувало також і Третє царство, де жило повно звірів, але то точно не те місце, де слід шукати високорозвинену цивілізацію, яка користувалася квантовим комп’ютером. Майкл вирішив, що істоти, які послали їм ті повідомлення, мешкали в Шостому царстві богів або у П’ятому царстві напівбогів. Йому доводилося читати щоденники інших Мандрівників, але жоден із них не залишив детальних описів цих світів. Здогадно, напівбоги мали бути дуже розумними, але надзвичайно мстивими та ревнивими. А боги мешкали в якійсь неприступній місцині — якомусь золотому місті.

Хоча Братчики і вважали, що контролюють його, Майкл мав власні плани щодо своїх мандрів. Так, йому треба добратися до передових технологій, але він шукав також обґрунтування своїх власних дій. Навіщо марнувати час на філософію та бити лоба в церкві, якщо можна напрямки спитати у вищої істоти.

Чи справді боги мають магічні здібності? Чи й справді вони здатні літати в хмарах і метати громи та блискавки? Може, світ людей — то лише гігантський мурашник, де боги мимохідь улаштовують виверження вулканів, наче феєрверк, або час від часу затоплюють все водою? А раз на кількасот років кидають у грязюку крихти знань, щоб надихнути людство на подальшу працю.

Хтось тихо постукав. Майкл відчинив двері й побачив на порозі Натана Буна і доктора Доусона. Бун, як завжди, був незворушний, але науковець явно нервував.

— Я ви почуваєтеся, пане Корріґан? Ви добре виспалися?

— Та начебто добре.

— Персонал готовий, — сказав Бун. — Ходімо.

Вони спустилися ліфтом до вестибюля і вийшли надвір. Дув північно-східний вітер, і вершечки сосен за огорожею розгойдувалися так, немов на них напала ціла армія лісорубів із мото-пилками. Вони наблизилися до білої коробчастої будівлі, і Бун змахнув рукою. Сталеві двері відчинилися, і трійця ввійшла до великого приміщення зі скляною галереєю, розміщеною на висоті двадцять футів над бетонною підлогою.

Піднявшись із Доусоном та Буном до галереї, Майкл зняв черевики і ліг на діагностичний стіл у центрі кімнати. До нього підійшов терапевт-тайванець на ім’я Лау й заходився кріпити давачі до Майклових рук і голови. Майкл відчув запах лимонного одеколону тайванця, почув тихе гудіння кондиціонера. Потім лікар зайшов з іншого боку стола, і тіні на стіні змінили конфігурацію.

— Усе готово, — тихо мовив доктор Лау. — Мікрофон увімкнули. Нас чутиме персонал у галереї.

— Гаразд, я готовий.

Минуло кілька хвилин, але не сталося нічого. Очі Майкла були заплющені, але він відчував лише те, що всі за ним невідривно спостерігають. Можливо, щось було не так. Якщо він зазнає фіаско, Натан Бун звернеться до місіс Брюстер, і та почне проти нього тиху наклепницьку кампанію. Майкл чудово пам’ятав, що сталося з лікарем Річардсоном кілька місяців тому: цей невролог утік із дослідницького центру, але люди Буна знайшли його вночі на пороні й викинули в океан.

Він розплющив очі й побачив доктора Лау, що стояв біля стола.

— Вам зручно, пане Корріґан?