Розділ «54»

ари освітлювали дорогу, якою легко й швидко мчала вантажівка. Голліс спускався вниз від церковного табору. Майя обперлась рукою на дверцята машини, на колінах у неї лежав меч Арлекіна. Приїхавши до Америки, вона весь час або боролась, або тікала, а тепер зазнала цілковитої поразки. Ґабріела й Віккі зараз перевозять на Східне узбережжя у приватному реактивному літаку. Табула взяли під контроль обох Мандрівників.

— Нам треба напасти на дослідницький центр Вічнозеленого фонду, — сказала Майя. — Нас лише двоє, але іншого виходу я не бачу. Їдь до аеропорту, ми там сядемо на літак до Нью-Йорка.

— Це нерозумно, — сказав Голліс. — Я не маю засобів, щоб обманути ідентифікаційний контроль, до того ж перевезти всю нашу зброю буде важко. Ти ж сама розповіла мені все про Велику машину. Імовірно, Табула вже ввійшли до кожної з поліцейських баз даних Сполучених Штатів і помістили наші фотографії до категорії біженців.

— А якщо ми поїдемо потягом?

— В Америці немає високошвидкісної залізниці, як у Європі чи Японії. Поїздка потягом може забрати чотири чи п’ять днів. Майя говорила голосно, не стримуючи свого гніву.

— То що ж нам робити, Голлісе? Нам треба негайно діяти.

— Поїдемо навпростець. Я вже раніше так робив. Це займе десь сімдесят дві години.

— Надто довго.

— Ну тоді накажемо, щоб чарівний килим відвіз нас просто до центру досліджень. Нам ще треба подумати, як туди ліпше зайти. — Голліс усміхнувся до Майї, намагаючись здаватись оптимістом. — Усе, що потрібно, аби перетнути Америку, — це кофеїн, бензин і добра музика. Доки ми будемо в дорозі, ти матимеш три дні, щоб придумати план.

Не мигаючи, Майя дивилась на вітрове скло, а потім ледь помітно кивнула. Вона гадала, що її емоції можуть вплинути на рішення. Голліс мав рацію. Він думав, як Арлекін.

На сидінні між ними лежали картонні коробки з-під взуття з музичними дисками. У вантажівці було дві великих колонки, і на кожній стояв CD-плеєр. Коли вони звернули на автостраду, Голліс уставив диск до плеєра й увімкнув його. Майя очікувала почути «домашню музику» з приглушеними ритмічними ударами, але раптом зазвучала «Люба Джорджія Браун» циганського гітариста Джанґо Райнгардта!

Голліс знаходив якісь приховані зв’язки між джазом, репом, класичною та естрадною музикою з усього світу. Доки вони їхали автострадою, він тримав кермо лівою рукою, а його права рука вибирала то один, то інший диск із коробки з-під взуття. Він розпочав безупинний саунд-трек для їхньої поїздки, поєднуючи одну пісню з іншою, так що саксофон Чарлі Паркера переходив у православні духовні співи, а ті, у свою чергу, змінювала арія з «Мадам Баттерфляй» у виконанні Марії Каллас.

Західні пустелі й гори, здавалось, плавно рухались повз них, як гарний сон про свободу та щирість. Американський пейзаж видавався примарним; тут реальними були лише величезні вантажні тягачі з причепами, що їхали автострадою й везли бензин, ДСП або сотню зляканих свиней, які не відривали рила від дірок у вантажному контейнері.

Вантажівкою майже весь час керував Голліс. А Майя сиділа на пасажирському місці й нишпорила Інтернетом. Вона знайшла Липу в чаті у кімнаті для спілкування й розповіла закодованою мовою, куди прямує. Французький Арлекін підтримував зв’язок з новими племенами, що створювалися в Америці, Європі та Азії — здебільшого це була молодь, що чинила опір Великій машині. Одна з цих громад зустрічалась на ренегатському веб-сайті «Штутґартський громадський клуб». Хоча насправді жоден із цих хакерів не жив у Штутґарті, клуб надавав їм змогу спілкуватись анонімно в режимі он-лайн. Липа розповів їм, що йому треба терміново дізнатися все про центр досліджень Вічнозеленого фонду в Пурчасі, що біля Нью-Йорка.

Спочатку Штутґартський громадський клуб надіслав Майї газетні статті про. Вічнозелений фонд. За кілька годин члени клубу вдерлися до корпоративних та урядових баз даних..Один іспанський хакер зайшов у комп’ютер архітектурної фірми, яка спроектувала дослідницький центр, і на екрані Майїного комп’ютера з’явились електронні проекти.

— Це велика загороджена територія в передмісті, — сказала Майя, переглядаючи інформацію. — Чотири великі будинки навколо центрального чотирикутного двору. У центрі будинок без вікон.

— А що з охороною? — запитав Голліс.

— Як у сучасному замку. Мур заввишки десять футів. Камери стеження.

— У нас є одна перевага. Б’юсь об заклад, що Табула настільки горді й самовпевнені, що не очікують на атаку. Чи можна ввійти до будинку, не пускаючи в хід їхньої сигналізації?