Розділ «45»

айя рушила на північ до Лас-Веґаса. Ґабріелів мотоцикл був схований у задній частині фургона. Дівчина бачила десятки дорожніх знаків з рекламами казино, а потім кілька яскравих веж несподівано з’явились на горизонті. Проїхавши повз заміські мотелі, Майя зупинилась у «Прикордонному вігвамі», який складався з десяти окремих будиночків, схожих на брусові хатини. У душовій кабінці з ручок крана текла зелена рідина, у матраца відвисли краї, але Майя поклала меч поруч із собою і проспала дванадцять годин.

Вона знала, що в казино працюють камери стеження, а деякі з них поєднані з комп’ютерами Табула. Прокинувшись, Майя взяла шприц і впорснула спеціальні препарати для обличчя. Через це її лице розпухло, як у розпусної жінки-п’янички.

Дівчина поїхала до торговельного пасажу й купила дешевий яскравий одяг: штани-капрі, рожеву футболку й сандалі, а потім пішла до крамниці, де літня жінка в ковбойському костюмі продавала косметику й синтетичні перуки. Майя вказала на світлу перуку на пінопластовій голові за прилавком.

— Ця модель називається «білявка-шампань», серденько. Вам її загорнути чи ви її надінете?

— Я хочу надягти її просто зараз.

Продавчиня схвально кивнула.

— Чоловіки обожнюють біляве волосся. Вони від нього дуріють. Тепер Майя була готова. Вона поїхала головним бульваром, повернула праворуч біля макету Ейфелевої вежі, удвічі меншого від оригіналу, і залишила фургон на стоянці «Паризького готелю» Лас-Веґаса. Готель був розважальним комплексом, побудованим у стилі неонового раю. Тут була мініатюрна копія Тріумфальної арки, фасади трохи нагадували Лувр і паризький оперний театр. Казино на першому поверсі було величезним приміщенням зі склепінням, осяяним синім світлом, ніби нескінченні паризькі сутінки. Туристи блукали бруківкою до столів для гри в очко та рядів гральних автоматів.

Майя пішла до іншого готелю. Гондольєри везли туристів каналом, який веде внікуди. Хоча готелі тематично були різними, але, по суті, однаковими. У жодній з кімнат для азартних ігор не було годинника та вікон. Той, хто був там, водночас не був ніде. Коли Майя вперше увійшла до казино, її загострене почуття рівноваги допомогло їй зрозуміти те, чого більшість туристів ніколи не зрозуміє. Перший поверх був трохи нахилений, щоб через силу тяжіння відвідувачі несвідомо тяглися до гральних автоматів і столів для гри в очко.

Майже для всіх Лас-Вегас був щасливим місцем, де можна багато пити, грати в азартні ігри та спостерігати, як запальні жінки знімають одяг. Але це місто насолоди було тривимірною ілюзією. Постійно працювали камери стеження, комп’ютери перевіряли дотримання порядку в азартних іграх, легіон охоронців з американськими прапорами, пришитими до рукавів уніформи, запевняли, що ніколи не станеться чогось воістину надзвичайного. Це й було метою Табула: реальність контролю під виглядом свободи.

У такому впорядкованому середовищі було б важко ошукати органи влади. Протягом життя Майя уникала Великої машини, але тепер їй доводилось пустити в хід усі їхні давачі й утекти так, щоб її не схопили. Вона була впевнена, що комп’ютерні програми Табула шукають у Великій машині безліч відомостей, зокрема й про використання Майклової кредитної картки. Якщо повідомлять, що картку вкрадено, їй доведеться мати справу з охоронцями, які нічого не знають про Табула. Арлекіни уникали завдавати болю громадянам або трутням, але іноді це треба було робити, щоб вижити.

Перевіривши решту готелів, які стояли вздовж вулиць, Майя вирішила, що втекти найлегше з готелю «Нью-Йорк, Нью-Йорк». Жінка-Арлекін перебула день у крамниці Армії порятунку. Там вона придбала дві уживані валізи й чоловічий одяг. Вона купила косметичку й поклала в неї банку крему для гоління, напівпорожній тюбик зубної пасти й зубну щітку, яку розтерла на бетоні біля своєї кабінки. Остання деталь була найважливішою: карти доріг з помітками олівцем, які вказують на поїздку від одного берега до іншого з кінцевим пунктом у Нью-Йорку.

Ґабріел залишив у фургоні свій шолом, рукавички й мотоциклетну куртку. Повернувшись до кабінки для туристів, Майя надягла його вбрання. Вона відчувала присутність Ґабріела, ніби перебувала в його шкірі. У Лондоні вона мала скутер, але Ґабріелів мотоцикл італійського виробництва був великою і потужною машиною. Вести байк було важко: коли Майя перемикала швидкості, то завжди чула скреготливий звук. Того вечора вона залишила мотоцикл на стоянці готелю «Нью-Йорк, Нью-Йорк» і через платний телефон забронювала номер-люкс. За двадцять хвилин дівчина ввійшла до величезного критого портика готелю та попрямувала до стійки реєстрації з валізами в руках.

— Мій чоловік забронював номер, — сказала вона на рецепції. — Він прилетить сьогодні пізніше.

Працівник на рецепції був міцним хлопцем з накачаними м’язами і коротко стриженим білявим волоссям. Така зовнішність личила б керівникові спортивного літнього табору у Швейцарії.

— Бажаю вам приємних вихідних, — сказав він і попросив якийсь документ, що засвідчує особу.

Майя вручила свій фальшивий паспорт і кредитну картку Майкла Корріґана. Номери пішли від комп’ютера на столі до головного комп’ютера, а потім далі, до якоїсь віддаленої машини. Майя пильно вдивлялася в обличчя службовця, чекаючи сум’яття через напис на екрані монітора: «вкрадена картка». Вона була готова брехати, тікати, убивати, якщо це потрібно, але хлопець усміхнувся й віддав їй пластикову картку. Коли Майя ввійшла до ліфта, їй було треба провести карткою в автоматі й натиснути кнопку потрібного поверху. Тепер комп’ютер готелю точно знав, де вона — у ліфті, що їде до чотирнадцятого поверху.

У двокімнатному номері був великий телевізор. Меблів і сантехніки у ванній було більше, ніж у будь-якому британському готелі. «Американці полюбляють усе велике, — подумала Майя. — Але тут є ще одна причина — свідоме бажання приголомшити розкішним умеблюванням».

Майя почула крик, а потім низький голос. Відслонивши фіранки, вона побачила «американські гірки» на даху будинку десь за п’ятсот футів від вікна. Не звертаючи на них уваги, вона відкрила воду в ванній і раковині, намочила шматок мила й кілька рушників. У вітальні поклала на пристінний стіл карти доріг та олівець. Паперовий пакет із засмальцьованими серветками з ресторану фаст-фуд вона залишила поряд з телевізором. Для кожного предмета сміття й одягу Майя вигадала маленьку історію, яку найманець Табула прочитає, а потім інтерпретує. Минуло десять хвилин після того, як номер кредитної картки ввійшов до Великої машини. Повернувшись до спальні, Майя відкрила валізи й поклала деякий одяг до шухляд. Потім вийняла маленький німецький автомат, який знайшла у «Відновленні деталей автомобілів» і поклала, його під складену сорочку.

Автомат був остаточним доказом того, що вона була в готелі. Табула ніколи б не повірили, що Арлекін навмисно відмовиться від зброї. Якщо поліція знайде автомат, вони зареєструють його у своїй базі даних, і комп’ютери Табула, які обшукують Інтернет, одразу ж його виявлять.