• 1. Для парентерального застосування: цефалотин, цефуроксим, цефотаксим, цефепім.
• 2. Для ентерального застосування: цефалексин, цефаклор, цефіксим.
Механізм дії. Діють цефалоспорини бактерицидно, що пов'язано з їх пригнічуючим впливом на утворення клітинної стінки (за рахунок ацетилування мембранних транспептидаз). Аналогічно пеніциліну вони пригнічують активність ферменту транспептидази, що бере участь у біосинтезі клітинної стінки бактерій.
Фармакокінетика. Більшість цефалоспоринів кислотолабільні або погано всмоктуються з травного тракту. Проте частина препаратів абсорбується достатньо добре, і тому їх вводять ентерально. Біодоступність останніх відповідає 50-90 %. Вони накопичуються у крові в бактерицидних концентраціях, що й забезпечує необхідний фармакотерапевтичний ефект.
Цефалоспорини легко накопичуються в легенях, серозних порожнинах, цефалотин і цефазолін добре проникають у кісткову тканину. Через гематоенцефалічний бар'єр препарати І і II покоління практично не проходять. Разом з тим, як уже зазначалося, багато цефалоспоринів III покоління проникають у тканини мозку.
У крові цефалоспорини частково зв'язуються з білками плазми (табл. 1.4). Більшість препаратів виділяється нирками (шляхом фільтрації і секреції), окремі препарати – переважно з жовчю в кишечник (цефоперазон, цефтріаксон).
Час"напівжиття" (ГЛ) і режим дозування розрізняються для конкретних препаратів різних поколінь. Для загального орієнтування див. дані, наведені в табл. 1.4.
Іноді цефалоспорини комбінують з інгібітором β-лактамаз – сульбактамом. Це підвищує їх ефективність при лікуванні бактерійних інфекцій. Одними з таких препаратів є сульперазон (цефоперазон + сульбактам), сульбактомакс (цефтріаксон -t-сульбактам)
Місце в антимікробній терапії. Застосовують цефалоспорини при захворюваннях, викликаних грамнегативними мікроорганізмами (наприклад, при інфекціях сечових шляхів), при інфікуванні грампозитивними бактеріями у разі неефективності або непереносимості пеніцилінів. При катаральній пневмонії (збудник – паличка Фрідлендера – Klebsiella pneumoniae) цефалоспорини є препаратами вибору. При інфекціях, пов'язаних із синьогнійною паличкою, призначають цефтазидим і цефоперазон. Препаратом вибору при гонореї є цефтріаксон. Для лікування менінгіту, викликаного менінгококами або пневмококами, слід використовувати препарати, які проходять через гематоенцефалічний бар'єр, наприклад, цефуроксим, цефалоспорини III покоління (крім цефоперазону і цефікси-
Таблиця 1.4
Фармакокінетика окремих цефалоспоринів для ентерального введення
| I | Цефадроксил | 90 | 20 | 1,1-1,5 | По 1 г 1 раз на добу або по 0,5 г через 12 год |
| Цефалексин | 90 | 5-15 | 0,9-1,3 | По 1 г через 6 год. | |
| II | Цефаклор · Цефуроксим аксетил | 50; 52 | 20-25; 50 | 0,7-0,8; 1,2-1,7 | По 0,25-0,5 г через 8-12год. |
| III | Цефіксим | 50 | 65 | 2,6-3,4 | По 0,2 г через 12 год. або по 0,4 г через 24 год. |
| Цефподоксим проксетил | 52 | 40 | 2,2-2,5 | По 0,2-0,4 г через 12 год. |
му). Ряд препаратів (цефокситин, цефтізоксим) ефективний при інфікуванні бактероїдами (Bacteroides fragilis).
З огляду на те, що цефалоспорини – це найбільш поширена і численна група серед антибактеріальних засобів, яка має достатньо широке коло показань, доцільно виділяти групу протисиньогнійних цефалоспоринів.
Невірно розглядати всі препарати, що входять до однієї групи цефалоспоринів (покоління), як взаємозамінні. Так, з-поміж цефалоспоринів III покоління клінічно значимою активністю щодо синьогнійної палички володіють тільки цефтазидим, цефоперазон, цефтизоксим та моксалактам. Тому навіть при отриманні даних у пробірці про чутливість Р. aeruginosae до цефотаксиму або цефтріаксону їх не слід застосовувати для лікування синьогнійної інфекції, позаяк результати клінічних випробувань свідчать про високу частоту неефективності.
Протисиньогнійними цефалоспоринами на сьогодні є (див. табл. 1.3):
• 1. Серед цефалоспоринів III покоління – цефтазидим, цефоперазон, цефтизоксим та моксалактам.
• 2. Серед цефалоспоринів IV покоління – цефепім, цефпіром.
• 3. Серед цефалоспоринів V покоління – цефтолозан, цефтобіпрол.
Цікавим засобом є моксалактам, який представляє різновид підгрупи цефалоспоринів – оксалактамів (оксацефалоспоринів), у біциклічній структурі якого сірка заміщена киснем. У порівнянні з такими препаратами, як цефотаксим і цефтизоксим, моксалактам має гіршу проти- стрептококову і протистафілококову активність. Одночасно він є досить активним відносно Н. influenzae, включаючи пеніциліназопродукуючі штами, гонококів і більшості ентеробактерій, що теж продукують беталактамази. Моксалактам пригнічує ріст багатьох штамів синьогнійної палички, хоча для цього необхідні відносно вищі концентрації, ніж при інфекціях, викликаних кишковою паличкою та клебсієлами. Моксалактам не гідролізується бета-лактамазами бактероїдів і пригнічує ріст В. fragilis, створюючи достатню концентрацію у системному кровотоку та вогнищі інфекції при найрізноманітніших інфекціях з важким перебігом, у тому числі при пневмоніях, бактеріемії, уросепсисі, остеомієліті, глибоких інфекціях шкіри, викликаних ентеробактеріями і синьогнійною паличкою. Він також надзвичайно ефективний при лікуванні лихоманки хворих з нейтропенією при підозрі на інфекцію. У цьому випадку лікування проводиться або тільки цефтазидимом, або його поєднанням з ванкоміцином.
Схожою активністю володіє цефоперазон, а також безумовно клінічно значимою є захищена форма цього засобу – цефоперазон+сульбактам (сульперазон).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Протиінфекційні лікарські засоби» автора Крайдашенко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Цефалоспорини“ на сторінці 2. Приємного читання.
