Деякі сульфаніламіди (наприклад, сульфамонометоксин) можуть частково інгібувати і редуктазу тетрагідрофолієвої кислоти, що підвищує їх антимікробну активність.
Механізм дії срібних солей сульфаніламідів пов'язаний, у першу чергу, з дією іонів срібла, які вивільняються в процесі дисоціації срібної солі в рановому відокремлюваному. Іони срібла при місцевому застосуванні мають пряму бактерицидну дію. Гнійне відокремлюване не знижує активності срібних солей сульфаніламідів.
Фармакокінетика. Сульфаніламіди системної дії добре всмоктуються при прийомі всередину (біодоступність у межах 70-100 %), мають великий об'єм розподілу, добре проникають у тканини, біологічні рідини і в клітини макроорганізму, забезпечуючи концентрації, близькі або вищі сироваткових, проходять через гістогематичні бар'єри (гематоенцефалічний, плацентарний).
Сульфаніламіди різною мірою зв'язуються білками плазми, іноді до 80-90 % і більше.
Всі сульфаніламіди біотрансформуються в печінці з утворенням неактивних метаболітів – в основному ацетилових похідних або глюкуронідів (сполуки з глюкуроновою кислотою). Залежно від швидкості ацетилування сульфаніламідів пацієнти поділяються на швидкі і повільні ацетилятори.
Препарати системної дії виводяться в основному шляхом ниркової екскреції, частково – з жовчю і фекаліями.
Сульфаніламіди системної дії розрізняються за тривалістю циркуляції в організмі, яка визначається величиною реабсорбції препаратів у ниркових канальцях.
За швидкістю виведення розрізняють чотири групи сульфаніламідів:
► 1: ЛЗ короткої дії- практично не піддаються зворотному всмоктуванню, ТО в крові складає менше 10 годин. Частота прийому – 4-6 разів на добу;
► 2: ЛЗ середньої тривалості дії – реабсорбуються приблизно на 50 %, ΡΛ в крові – 10-24 години. Частота прийому – 2 рази на добу (за спеціальними показаннями – 3-4 рази на добу);
► 3: ЛЗ тривалої дії – реабсорбуються в ще більшому ступені, Т½ в крові – 24-48 години. Частота прийому -1 (іноді 2) раз на добу;
► 4: ЛЗ надтривалої дії – реабсорбуються на 90 % і більше, Т½ в крові – 65-120 (іноді до 200) годин. Частота прийому -1 раз на добу або 1 раз на тиждень.
Групи 2, 3, 4 – депо-сульфаніламіди. У кожній з них е препарати як системної, так і місцевої дії. Подовжена дія депо-сульфаніламідів не пов'язана з введенням в лікарську форму якого-небудь депонуючого компонента – розчинні форми ЛЗ для парентерального введення в цьому відношенні не відрізняються від нерозчинних, вводяться перорально.
При використанні препаратів тривалої дії в організмі створюються стабільні концентрації речовини. Це є безперечною перевагою препаратів при антибактеріальній терапії. Проте, якщо виникають ПЕ, тривала дія виконує негативну роль, оскільки при вимушеній відміні препарату повинно пройти кілька днів, перш ніж закінчиться його дія.
Всі сульфаніламіди (найбільшою мірою – короткої і середньої тривалості дії) піддаються ацетилуванню в слизовій оболонці ШКТ, печінці і нирках. В результаті утворюються метаболіти (ацетилові похідні), які в кислому середовищі кристалізуються і випадають в осад, подразнюючи слизову оболонку кишечника і ушкоджуючи епітелій канальців нирок, що може призвести до вираженої кристалурії або некрозу канальців. Для зменшення кристалізації метаболітів дані ЛЗ слід запивати лужним питтям.
Крім того, всі сульфаніламіди (найбільшою мірою – тривалої і надтривалої дії) піддаються процесу глюкуронідації в печінці, що може порушувати глюкуронідацію інших ліків і ендогенних речовин (наприклад, білірубіну).
Екскреція сульфаніламідів короткої і середньої тривалості дії в незміненій і ацетилованій формі здійснюється головним чином нирками за рахунок клубочкової фільтрації. При кліренсі ендогенного креатиніну менше 20мл/хв ці ЛЗ застосовувати не можна. Сульфаніламіди тривалої і надтривалої дії майже повністю реабсорбуються в нирках, що є основною причиною їх тривалого знаходження в плазмі крові. Екскреція сульфаніламідів тривалої! надтривалої дії здійснюється головним чином печінкою, в значно меншій мірі – нирками. При цьому сульфален, сульфапіридазин і сульфадиметоксин у досить великій концентрації знаходяться в жовчі в активному стані.
Слід враховувати, що концентрація сульфапіридазину і сульфадиметоксину в спинномозковій рідині невелика (5-10 % від концентрації в плазмі крові). Цим вони відрізняються від сульфаніламідів нетривалої дії, які накопичуються в лікворі у досить великих кількостях (50-80 % від концентрації в плазмі).
Основною відмінністю сульфаніламідів, що діють у просвіті кишечника, ε їх погана всмоктуваність із ШКТ, тому в просвіті кишечника створюються високі їх концентрації. Найчастіше використовують фталілсульфатіазол. Із кишечника препарат всмоктується в незначному ступені. У сечі виявляється лише 5 % від введеної речовини. Протимікробна дія цього ЯЗ розвивається після відщеплювання фталевої кислоти і вивільнення аміногрупи. В результаті діє норсульфазол, що виділяється при цьому.
Місце в антимікробній терапії
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Протиінфекційні лікарські засоби» автора Крайдашенко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Синтетичні протиінфекційні препарати“ на сторінці 2. Приємного читання.
