Розділ «4»

— Ти й справді гадаєш, що вона хотіла б, щоб ти мстився Табулі?

Ґабріел поглянув у вічі Голлісу, і той відчув на собі усю внутрішню силу Мандрівника. На мить він відчув себе малою дитиною.

«Обійми мене. Утіш мене».

Але наступної миті він згадав про камінь на своїй душі й схрестив на грудях руки.

— Що б ти не сказав — я не передумаю.

— Що ж, гаразд. Можеш мене не слухати. Але чому б тобі не спитати Віккі? Чому б тобі востаннє з нею не поговорити?

Голлісу здалося, що Ґабріел подався вперед і дав йому ляпаса. «Невже це можливо? Хіба Мандрівник здатен на таке? Звісно, що ні». Він сердито гепнув кулаком по столу.

— Я не бажаю слухати цю спіритичну дурню. Віккі загинула. Я поховав її на острові. Вона вже ніколи не повернеться.

— Я не сказав, що вона повернеться. Коли людина помирає, Світло покидає її тіло назавжди. Але за певних обставин — самогубство чи насильницька смерть — Світло ненадовго залишається в цьому світі. Існує невелика група людей, здатних спрямовувати цю енергію. У минулому їх називали шаманами та медіумами.

— Я знаю, про що ти говориш. Привиди, домовики і таке інше. Цигани та магічні кристали. Усе це — туфта.

— В основному ти маєш рацію. Але декотрі люди й справді здатні спілкуватися з померлими.

— Наприклад, ти?

Ґабріел похитав головою.

— Ні. Я не маю такого таланту. Але Симон Ламброзо розповів мені про ще одну можливість. Коли Горобець став останнім з японських Арлекінів, Майїн батько відвідав Токіо, щоб із ним зустрітися. І Горобець повіз Шипа на зустріч із тлумачкою привидів та снів, яка мешкала на північному узбережжі головного острова. Шип сказав, що та жінка мала дуже сильну енергетику й була справжнім тлумачем.

— Скоріше, вона була гарною фокусницею.

— У тебе більше немає дому, Голлісе. Ти не можеш повернутися до Лос-Анджелеса. Якщо ти збираєшся їхати з Лондона, то чому б тобі не податися до Токіо?

— Ти намагаєшся мною маніпулювати...

— Я просто пропоную тобі інший шлях. Кожен із нас здатен присвятити своє життя ненависті й помсті. Таке трапляється щодня. Зараз для тебе настав момент поміркувати над альтернативою. Рушай до Японії. Розшукай цю жінку-медіума. Може, ти її не знайдеш. Можливо, ти повернешся і скажеш мені: «Щоб перемогти наших ворогів, ми маємо стати такими, як вони». Якщо ти мені це скажеш і я відчую, що ти в це справді віриш, я прислухаюся до тебе.

На сходах почулися кроки. Голліс зиркнув через плече й побачив Липу, який повернувся до кімнати, тримаючи чашку кави у величезній, як лопата, долоні.

— Я подумаю, — відповів Голліс. — Але знай, я не вірю, що ти здатен розмовляти з померлими.