Розділ «38»

— У нього автомат. Я спробую зреагувати якомога швидше.

Пройшло п’ять хвилин, і вони почули, як нападник ударом ноги відчинив парадні двері. По голій підлозі глухо загупали черевики. Зі скрипом відчиняючи одні двері за другими, невідомий обшукував будинок. І тихо лаявся щоразу, коли бачив порожню кімнату.

Кроки. Ближче й ближче. А потім у коридорі показалася темна постать. Ґабріел увімкнув ліхтарик, а Майя підняла меч.

— А, онде ви є, — почувся знайомий голос.

— Голлісе! Яка несподіванка! — Ґабріел розсміявся й опустив ліхтарик. — А як ти нас знайшов?

— Я перетнув мексиканський кордон і зв’язався з Липою. І він сказав мені, що ви тут.

Майя підступила до дверей.

— Приємно тебе бачити, Голлісе. Твоя допомога нам не завадить.

— У мене в машині дробовик та два безпечні мобільники. Але нам дещо треба обговорити тут і негайно. Я змінив своє ім’я, Майє. І Липа схвалив цю зміну. Тепер я прошу твого схвалення.

Ґабріел здивувався:

— Про що ти? Тобі не потрібен дозвіл на використання фальшивого імені. Ми всі маємо клоновані паспорти.

— Не про паспорти він каже, — пояснила Майя, ховаючи меч у футляр. — Яким ім’ям ти будеш тепер користуватися?

— Священик.

— Ти й справді бажаєш такого життя, Священику?

— Я вже прийняв його.

— Ти й справді бажаєш такої смерті?

— І це я також приймаю.

Вона пригадала, як Голліс та Віккі йшли рука в руку по Кетрін-стрит у Нью-Йорку. Тепер ці двоє закоханих зникли назавжди.

— Проклятий плоттю, — тихо сказала Майя.

— Так, — сказав Священик. — Але спасенний кров’ю.