Розділ «38»

Вона притьмом побігла до спальні й легким поштовхом розбудила Ґабріела.

— Швидко вдягайся. Нам треба вшиватися звідси.

— Чому? А що трапилося?

— Біля будинку хтось є.

І досі напівсонний Ґабріел неохоче натягнув штани та сорочку.

— То, мабуть, якийсь Жозеттин приятель.

— Не думаю, що церковний дяк ходитиме тут уночі з автоматом.

Хтось загрюкав кулаком у двері. Ґабріел зав’язав черевики, а Майя схопила ліхтарик і перекинула через шию пасок футляра з мечем.— Мерщій. Вийдемо через чорний хід.

Ґабріел відсунув ковзні скляні двері, і вони вийшли на внутрішнє подвір’я. Майї спочатку спало на думку побігти вулицею, ховаючись за густими чагарниками, але вона відразу ж відкинула цю ідею, бо не знала прилеглої місцевості, а напад міг початися невідомо звідки. До того ж арлекінське правило виголошувало: йди шляхом свого ворога.

У будинку щось ляснуло. То чоловік із автоматом висадив парадні двері. Він щось вигукнув, але слів було не розібрати.

— Не відходь від мене, — прошепотіла Майя. — Маємо добігти до іншого будинку.

І вони чкурнули через вулицю до сусіднього будинку, з тих, що зостався без під’їзної доріжки та ландшафтних елементів. Ґабріел забіг із тильного боку й поштовхом ноги розчинив двері на кухню. У порожньому будинку стояв запах смоли та соснових дощок. Світильників не було — зі стелі стирчали голі дроти, схожі на коріння в печері.

Майя пішла коротким коридором до спальні. Ґабріел прослідував на нею.

— І що тепер? — спитав він.

— А тепер ми почекаємо.

— А що, як він нас знайде?

— Тоді на нього чекатиме неприємний сюрприз. — Майя подала Ґабріелу ліхтарик і показала на протилежну стіну.

— Сідай он там. У ту мить, коли він увійде до кімнати, блисни йому прямо у вічі.

— А ти?

Майя витягла меч із футляра й підійшла до дверей.