Розділ «38»

Мандрівник співчутливо кивнув. Майя запанікувала: чи не доведеться їм увесь вечір сидіти на кухні й дивитися, як плаче Жозетта. Але матір Вікторії була сильною жінкою: за хвилину, взявши сумочку, вона рушила до дверей.

— Я повернуся десь о восьмій ранку. Будьте на той момент готові до від’їзду.

Майя та Ґабріел стояли в залі й дивилися, як Жозетта з’їжджає вниз до брами.

— Вони роблять із Віккі святу, — мовила Майя.

— На те схоже, — підтвердив Ґабріел.

— Але ж вона була просто людиною, Ґабріеле. А не ликом у мозаїчному вікні церкви. Пам’ятаєш отой вечір, коли вона співала в караоке-барі? Пам’ятаєш, як Голліс вчив її танцювати?

— Святий — це просто екстраординарна особистість плюс кілька сотень років.

Вони сиділи за кухонним столом і дивилися, як сонце повільно падає на пагорби, немов проколота оранжева кулька. Потім Ґабріел вирішив помитися в душі. Слухаючи, як він фиркає під холодною водою, Майя увімкнула комп’ютер і надіслала Липі шифроване повідомлення.

Жозетта мала рацію: покинутий будівельний об’єкт був гарним місцем для нічлігу, але певні моменти цього зразкового будинку створювали дискомфорт. Хтось повісив у кожній кімнаті фотографії подружжя та двох їхніх дітей. На одному фото родина стояла на якомусь причалі, а маленький хлопчик тримав у руках форель. А на другій була маленька дівчинка в балетних черевичках та костюмі зі сніжинками.

Ґабріел повернувся до кухні з іще мокрим волоссям. Він витягнув бутерброди з торби й поклав їх на кухонний стіл.

— Малим я мріяв саме про такий будинок. Із новими меблями. Із заднім двором. Із батьками, що влаштовували вечірки та запрошували на них багацько друзів.

— І мені хотілося приблизно такого ж. Цегляного будинку в Гемпстеді й батька, який не роз’їжджав би по світу, убиваючи людей.

Ліжко у великій спальні виявилося фанерним остовом, укритим легким покривалом. Коли стемніло, вони поклали свої спальники на цей остов, і в цю мить Майя почувалася так, наче вони — давно одружена пара, що знають одне одного чи не все життя. Вона завжди уявляла собі кохання пристрастю та пожертвою, але воно бувало й таким — моментом тихої спокійної близькості, яка, здавалося, триватиме вічно.

Ґабріел усміхнувся.

— А це проти арлекінських правил: казати, що ти прекрасна?

— Ти й так уже порушив багато з цих правил.

— Авжеж. Бо ти і справді прекрасна, і я щасливий бути тут цієї ночі.

Він поцілував її на добраніч, перевернувся на бік — і заснув. Майя ж сіла на спальнику і спробувала передбачити — що може статися. Наступні кілька днів будуть небезпечними, але її нога нарешті майже загоїлася. Хоча її й страшенно нудило вранці, вона й досі мало чим була схожа на вагітну жінку. Ґабріел не помітив вітамінних пігулок та їжу для перекусів, які Майя носила в торбі. Вона вирішила встати якомога раніше, щоб поїсти до того, як почнеться напружений день.

Уночі з каньйону налетів вітер, він свистів у закутках навколо будинку. Ґабірел перевернувся на лівий бік — і Майя прикипіла поглядом до Мандрівника. У небі висів місяць на три чверті, і пасмо його сяйва торкнулося тіла Ґабріела. То було холодне світло. Саме так колись її батько називав місяць.

Удалині почувся якийсь приглушений звук — то вулицею рухалося авто. Майя босоніж пішла по кахляній підлозі до зали й зиркнула крізь щілину в шторах. Перед будинком зупинився автомобіль типу хетчбек на двоє дверей; світло його фар впиралося у схил пагорба. Незнайомець-водій вимкнув двигун і вийшов з автомобіля, тримаючи щось у правій руці. Коли він ступив на мощену стежину, Майя розпізнала схожий на обрубок силует автомата з вигнутим патронним ріжком.