Розділ «31»

— Майє! Позаду!

З-за рогу вибігли двоє чоловіків у білих сорочках та чорних краватках. Майя потягнула Алісу до Пілгрім-стрит — вузького провулка з офісними спорудами. Кілька секунд її не покидав страх, що вони опиняться в глухому куті, але, на щастя, вона помітила сходи, що вивели їх на Ладгейт-гілл.

Просто перед ними виріс собор Святого Павла. Підсвічений прожекторами купол та дві вежі, здавалося, пливли над містом у нічній імлі. Майя махнула рукою таксі, що проїжджало повз них, але водій не зупинився. На протилежному боці тротуару з’явилася група п’яних підлітків; вони реготали і плескали в долоні, коли одна з дівчат спробувала затанцювати.

— Вони наближаються, Майє!

— Бачу!

Арлекін і дівчинка перейшли на бік собору й рушили брукованою доріжкою, яка тягнулася вздовж лівого боку величної споруди. Молодий вуличний музикант видобував дрібні монети з футляра своєї гітари; побачивши Майю та Алісу, він чемно вклонився.

— Навіщо кудись поспішати, панянки? Краще послухайте — я вам пісню заспіваю!

У кінці провулка Майя зиркнула ліворуч, помітила знак станції метро біля Пен’єр Еллі й побігла туди, тримаючи Алісу за руку. Вони бігли щодуху, і їм було байдуже до того, бачив хто-небудь чи не бачив, як вони чимдуж рвонули до входу на станцію. Злетівши сходами вниз, вони пройшли турнікет і стрибнули на ескалатор.

Майя витягнула зі своєї куртки темні окуляри, і їхні лінзи приглушили немилосердно різке світло флуоресцентних ламп, що висіли на стелі. Глухо гуркочучи, ескалатор рухався донизу. На рекламних плакатах якогось мюзиклу жінка стрибала через голову чоловіка.

Коли вони дісталися до переходу, Майя побачила, що другий ескалатор веде до потягів, що прямували на схід. Вона зиркнула вгору. Двоє найманців Табули щойно з’явилися на ескалаторі, й один із них витягнув пістолет.

«ЗОРЯНА ВИСТАВА! — ішлося в одному з театральних плакатів. — РЕГОТАТИМЕТЕ ДО УПАДУ!»

Майя подала Алісі мобільний телефон.

— Йди на платформу й сідай на потяг у західному напрямку. Устанеш на станції «Бенк» і пересядеш на північну лінію до Камден-тауну. Спитаєш там магазин африканських барабанів. Й уникай камер стеження.

— А ти?

— Ми не зможемо увесь час бігти.

— Але ж ті двоє...

— Роби, що сказано!

Аліса рушила коридором до платформи метро. Майя ступила слідком за нею кілька кроків — і, різко звернувши вбік, сховалася за колоною. За п’ять секунд тут мали з’явитися найманці Табули.

Обріз був готовий до бою. Думки — ясні й чіткі. Багато років тому батько кинув її ось так на станції метро, щоб вона навчилася битися сама. Він хотів, щоб вона стала сильною та безстрашною, але натомість вона відчула себе зрадженою. Цей спогад назавжди залишився з нею, немов мстивий і злобний привид. Але зараз, у цю мить небезпеки, на краю загибелі, він нарешті утратив свою силу і вплив.

— Вони сідають на поїзд! — скрикнув один з охоронців.