Розділ «31»

Майя повернулася до столика і схилилася біля охоронця. Її не здивував невеличкий шрам на п’ясті його правої руки: щоб влаштуватися на роботу, цей молодик погодився на імплантацію під шкіру чіпа «Захисна мережа». Ухопивши охоронця за ногу, Майя потягнула його по коридору. Біля перших дверей вона підняла руку охоронця і провела нею перед сенсором. Але це нічого не дало. Мабуть, він не мав дозволу заходити до цієї кімнати. Майя підтягла його до других дверей, а на килимі вже тяглася тоненька кривава цівка з розбитого лоба охоронця. І знову провела його рукою перед сенсором. Цього разу двері клацнули й відімкнулися.

Вона увійшла до вітальні номера-люкс, де, вочевидь, мешкали члени Братства під час візитів до Лондона. Скрізь стояли сучасні меблі, на стінах висіли взяті в рамку фотографії пейзажів.

Вітальня поєднувалася з кухнею та невеличкою їдальнею. Ліворуч невеличкий коридор вів до спальні. Майя витягнула ножа, обережно підступила до дверей і зазирнула всередину. Нічний столик. Тумбочка. Ліжко. А на ліжку — Аліса Чен; її чорні кіски на подушці — як дві мотузочки.

— Це я, — прошепотіла Майя. — Я прийшла тебе забрати...

Аліса розплющила очі й сіла в ліжку.

— Не заходь до кімнати, Майє! Бо ввімкнеться сигналізація!

Майя зупинилася на порозі, бо й сама помітила в кожному кутку кімнати по спостережній камері. Вони клацали й тихенько гуділи, відслідковуючи кожен рух дівчинки.

— Зніми нічну сорочку і вдягнися, — сказала Майя. — А потім я порахую до трьох, і ти вискочиш із кімнати. Поки охоронці встигнуть зреагувати, ми вже будемо на півдорозі з цього будинку.

— Ні, я не можу. За мною слідкує ось ця машина.

Відкинувши стебовану ковдру, Аліса показала товстий пластиковий наручник, прикріплений їй до щиколотки.

— Вони називають оце «Браслет свободи». Якщо я вийду з кімнати, отримаю сильний удар.

— Гаразд. Зрозуміло. Ти поки вдягайся, а я щось придумаю.

Аліса зіскочила з ліжка, підбігла до тумбочки, і камери відразу ж ожили й завертілися. Повернувшись до вітальні, Майя взяла меч та обріз. «Як же ми звідси виберемося? — подумала вона. — І що трапиться, коли ми просто вискочимо з номера? Ми не зможемо повернутися до підземної ріки — рівень води надто високий для дитини». Понишпоривши на кухні, вона знайшла в буфеті кавову чашку й наповнила її водою; потім закип’ятила воду в мікрохвильовці, обмотала гарячу чашку рушником і понесла до спальні.

Аліса вже встигла вдягнути джинси та футболку, і тепер сиділа на краю ліжка, взуваючи черевики.

— Що ми робитимемо, Майє?

— Залишайся там, не виходь. Нам треба дізнатися, що за камери за тобою стежать. Бо машини можуть бути дуже розумними й дуже дурними водночас.

Майя кинула чашку в кімнату, і та покотилася по килиму. Спостережні камери вмить зафіксували об’єкт і з тихим хурканням завертілися туди-сюди, немов розмовляючи одна з одною.

— Бачиш, як вони зреагували на чашку? — сказала Майя. — Значить, це інфрачервоні пристрої, що зосереджуються на теплі твого тіла. Комп’ютерна програма, яка керує цими камерами, настроєна на спостереження за теплим предметом, завбільшки приблизно такий, як ти, що має постійно перебувати в цій кімнаті.

— Тоді краще кинь мене тут. Бун сказав, що охоронці скрутять кожного, хто увійде до цього будинку.

— Ти бачила Натана Буна?