Розділ «22»

«Брешеш, — подумав Бун. — Бо спробуєш втекти при першій же нагоді». Але цьому можна запобігти певними способами.

— Можете вважати себе співробітником компанії «Активне розв’язаная проблем». І нікому не кажіть про нашу розмову. Невдовзі я вийду з вами на контакт.

З цими словами Бун пішов назад через тюремний двір. За багато років він завербував для Братства сотні найманців. Йому було байдуже, чим вони займалися в минулому, якщо ці люди виконували накази. Дехто з членів його команди вбивав дітей у комуні Нова Гармонія, але то була чітко організована й бездоганно виконана військова операція: його люди отримали накази й виконали їх без емоцій та зайвих запитань. А Мартін Дойл його непокоїв. Паноптикон мав бути втіленням порядку та контролю, а дії Дойла контролювати неможливо. Це було живе втілення непрогнозованої випадковості, що існувала у світі.

Бун ішов так швидко, що капітану Тансірі довелося бігти, щоб триматися поруч із ним.

— Усе нормально, сер?

— Жодної проблеми. Дякую за сприяння.

— А може, пообідаємо разом в офіцерській кімнаті відпочинку? Там працює кондиціонер і немає в’язнів — тільки службовий персонал.

— Вибачте, я поспішаю на заздалегідь призначену зустріч у Бангкоку.

Посеред тюремного двору сидів навпочіпки якийсь в’язень у лахмітті. Коли Бун проходив повз нього, в’язень підвів очі — і показалася вона, її обличчя тут, у цьому фрагменті пекла. «Ні, цього не може бути. Поблимай очима. Не може бути». І видіння розчинилося в повітрі, перетворившись на беззубого діда, що простягнув долоні, жебраючи грошей.