Розділ «22»

— Вони сплять на боку: голова одного впирається в ноги іншого. Якщо заплатити невеличку суму довіреним особам, то можна спати на спині.

— А як спить містер Дойл?

— На матраці та подушці.

— А як же він примудряється за них платити? Отримує звідкись гроші?

— Містер Дойл не має друзів, а його сім’я так і не дала про себе знати. Він заробляє кілька батів перекладами для інших в’язнів. Без цієї роботи йому довелося б їсти тюремну їжу та митися в тюремному душі. Тобто бути, як і решта в’язнів. У місті, де живуть косоокі, маєш сам дивитися косо.

Капітан Тансірі відімкнув останні двері, і вони вийшли на тюремне подвір’я. По периметру розташовувалися крамниці, де продавалися ліки, фруктові соки та їжа, приготована на газовій плиті. Була приблизно перша дня, і сонце безжально палило утоптану землю та суху траву. Кілька молодших чоловіків ганяли футбольний м’яч, але більшість в’язнів сиділи в тіні, перемовлялися і грали в карти.

Перетинаючи подвір’я, Бун замислився: а чому саме його вибрали для виконання цього завдання? Майкл Корріґан бачив досьє Дойла і, без сумніву, знав, що трапилося багато років тому. Можливо, ця поїздка до Таїланду була хитромудрим способом перевірити його лояльність.

Мартін Дойл сидів на пластмасовій діжці, поставивши замість стола пакувальний ящик. Він щось писав у своєму записнику, а його клієнт, що потребував перекладу, сидів на другій діжці. Дойл виявився дебелим чорнявим чолов’ягою з кучерявим волоссям та повними губами. Колись він, мабуть, був вродливим, але тепер став брезклим на вид.

Бун зупинився посеред двору й кивнув капітану Тансірі.

— Я хотів би поговорити з містером Дойлом наодинці.

— Звісно, сер. Я розумію. Ми залишатимемося неподалік на випадок... — Капітан замовк, підшукуючи доречне слово. — На випадок, якщо вам знадобиться допомога.

Коли Бун підійшов до імпровізованого стола, Дойл саме скінчив переклад. Узявши в тайця кілька батів, він змахнув рукою — наче володар, що наказує слузі забиратися геть.

— Ласкаво просимо до нашого офісу, — звернувся він до Буна. — Ви не схожі на в’язня, тому припускаю, що ви з посольства.

За багато років Бун навчився розмовляти з людьми, що хотіли його вбити. Будь ввічливим і трохи офіційним, але ніколи не показуй слабкості. Якщо вважаєш, що хтось має сховану зброю, слідкуй за руками. Якщо ж чоловік неозброєний, слідкуй за плечима. Зазвичай, коли людина хоче когось вдарити або задушити, вона перед нападом опускає плечі.

— Мушу вас розчарувати, але я не маю стосунку до американського посольства.

— Я надіслав послу листів двадцять.

— Можливо, ваша справа не вважається пріоритетною.

Бун вмостився на діжку навпроти Дойла й поклав на ящик фальшиве посвідчення особи.

— Я — Натан Бун, оперативник агентства «Активне розв’язання проблем, Ltd». Ми — приватна охоронна фірма з офісами в Москві, Йоганнесбурзі та Буенос-Айресі.

Дойл кілька секунд розглядав картку, а потім гучно пирхнув.