Розділ «16»

— Вибачте, пане. Вас звуть Хоші Хірано?

Коротун зупинився і провів рукою по зачісці.

— Колись мене так звали, але я змінив ім’я на Біллі Хірано. Так стильніше звучить. А ви як гадаєте?

— Я приятель Акіхідо Котані.

— Так. Це мій сенсей. — Біллі із сумом похитав головою. — А ви знаєте, що минулої ночі його вбили в борделі в районі Шібуя? Я бачив в теленовинах...

Раптом голос Біллі затремтів, він замовк, а на його обличчі з’явився подив — але не страх. Витягнувши з кишені маленький гребінець, він розчесав куций хвостик волосся на шиї.

— Поліція каже, що його вбив чорний ґаїджин. Схожий на вас.

Голліс зняв свої окуляри, щоб Біллі міг побачити його обличчя.

— Клянуся, я не вбивав вашого вчителя. Він ніколи не розповідав вам про свого друга Горобця? Я такий, як він, тільки зі Сполучених Штатів.

— Ви Арлекін? Та невже? А де ж ваш меч, чоловіче?

Голліс розстебнув куртку і швидко показав заткнутий за пояс пістолет.

— На людях важко ходити з мечем. Я маю сучаснішу зброю.

— Ви або Арлекін, або просто, божевільний. За носіння оцієї штуки можна вхопити двадцять років каторжних робіт. — Біллі поколихався взад-вперед на п’ятах своїх мотоциклетних чобіт. — І як же вас звати?

— Голліс.

— А що ви робите в Японії? Тут більше не лишилося Мандрівників. Табула їх усіх повбивала.

— Мені треба дістатися на північ Японії та знайти таку собі ітако.

— Ітако? Це ви про ту схиблену жінку, що розмовляє з мертвими?

— Ви допоможете мені, Біллі? Мені потрібен перекладач. Я за все заплачу. І всі витрати — за мій рахунок.

— На поїздку на північ потрібно два-три дні. — Пасмо намащеного волосся впало на Біллів лоб; він на кілька секунд замислився, обмірковуючи пропозицію. — Може, я й зміг би поїхати... — Витягнувши гребінця, він поправив зачіску. — Розмовляти з померлими, це, мабуть, дуже прикольно.

— Мене вже розшукує поліція.