Вчення про вікові особливості розвитку особистості сприяє науково доцільному здійсненню змістово-методичної диференціації виховного процесу за цим ключовим параметром, наданню йому більшої технологічної досконалості та прогнозованості щодо особистісного розвитку вихованців.
Періодизація психічного розвитку дитини
Для того щоб мати ґрунтовне уявлення про психічний розвиток дитини, необхідно усвідомити, що він не є процесом, який постійно набуває прогресивних змін. З цією метою використовують поняття " вікова періодизація дитячого розвитку". Традиційно роізрізняють дошкільний (стадії новонародженості, немовляти, раннього дитинства і власне дошкільний вік), молодший шкільний та підлітковий вік. Головним показником наукової періодизації є внутрішні зміни психічного розвитку, злами в його перебігу. При цьому важливо мати на увазі, що розвиток є неперервним процесом саморуху, який характеризується виникненням і утворенням нового, чого не було на минулих етапах.
З огляду на це адекватним критерієм для визначення конкретних періодів психічного розвитку дитини є новоутворення, які характеризують сутність кожного віку. Вікові новоутворення - це соціальні і психологічні зміни, які вперше виникають на конкретному віковому етапі і є найважливішими детермінантами становлення особистості, визначають її провідні соціальні відношення зі світом, ставлення до себе.
Основним новоутворенням немовляти є його спроможність до соціального наслідування, на основі якого виникає нова, раніше відсутня в його досвіді, поведінка. У ранньому дитинстві центральною його характеристикою є смислова (узагальнювальна) і системна побудова свідомості.
У дошкільному віковому періоді визначальним новоутворенням є тенденція до самостійності, яка змінює всі соціальні взаємини дитини. Центральне новоутворення підліткового віку - інтенсивний розвиток самосвідомості і почуття дорослості, що ґрунтується на ньому.
Запропонована наукова періодизація є дієвим засобом для доцільної організації виховного процесу. Однак її граничний особистісно розви вальний потенціал корелює з мірою врахування динаміки дитячого розвитку, переходів від одного вікового періоду до іншого.
Вікові зміни можуть відбуватися як різко, стрімко, так і поступово. Це етапи переважно плавної, часто непомітної внутрішньої зміни особистості дитини, коли впродовж більш чи менш тривалого часу (декількох років) не відбувається фундаментальних, різких зрушень і змін, що формують особистість дитини. Більш чи менш помітні особистісні зміни відбуваються лише внаслідок тривалого прихованого процесу. їх можна зафіксувати на завершальному його етапі. Загалом такі вікові етапи кваліфікують як стабільні.
Поряд з ними існують вікові етапи, коли за відносно короткий час (кілька місяців, рік-два) відбуваються різкі важливі зрушення і зміни в особистості дитини. Розвиток стає бурхливим, інколи катастрофічним. Такими є етапи психологічних криз. У критичному стані вихованець вступає в гострі конфлікти, його внутрішнє життя іноді пов'язане з хворобливими переживаннями, внутрішньою дисгармонійністю.
Межі, які відокремлюють початок і закінчення кризи від суміжних вікових періодів, досить нечіткі, оскільки криза виникає непомітно. Для виховного процесу надзвичайно важливо, що багато вихованців, які переживають критичні етапи розвитку, демонструють важковиховуваність. Традиційно використовувані педагогом методи в такі періоди стають малоефективними.
На критичних етапах, на відміну від стійких, розвиток здійснює швидше руйнівну, ніж конструктивно-створю-вальну роботу. Вихованець не стільки набуває, скільки втрачає з раніше набутого. Прогресивний розвиток особистості дитини, безперервне набуття нового чітко виражені на всіх стабільних етапах, на негативних етапах тимчасово зупиняється. На першому плані опиняються процеси відмирання, згортання, розпаду того, що сформувалося на попередньому етапі.
Криза новонародженості відокремлює ембріональну стадію розвитку від стадії немовляти. Криза одного року відокремлює стадію немовляти від раннього дитинства. Криза 3 років - перехід від раннього дитинства до власне дошкільного віку. Криза на межі шостого-сьомого років з'єднує дошкільний і молодший шкільний вік. Криза 13 років пов'язана з переломним переходом дитини у підлітковий (пубертатний) вік.
Значення критичних етапів не вичерпується лише їх особистісно руйнівною спрямованістю. З ними пов'язані і конструктивні процеси розвитку. Більше того, розвивально-гальмівні процеси на етапах криз підпорядковані процесам позитивного розвитку особистості, залежать від них й утворюють з ними єдине ціле.
Співвідношення негативних і позитивних моментів вікових криз залежить від особливостей соціальної ситуації розвитку суб'єкта, зокрема від ефективності виховної системи, в силовому полі якої перебуває кризова дитина.
Кожному віковому періоду відповідає специфічна кризова симптоматика.
Криза трьох років. На цьому етапі формуються необхідні передумови становлення дитини як особистості. Це криза соціальних відносин дитини (взаємин з дорослими), які конкретизуються у негативних поведінкових проявах (симптомах).
Першим симптом як провісником настання кризи є виникнення негативізму, коли вона не погоджується що-не-будь робити, тільки тому, що це запропонував дорослий. Такою є її реакція не на зміст дії, а безпосередньо на саму пропозицію дорослого. Негативізм змушує дитину діяти наперекір своєму бажанню. Вона хоче погратися зі своїм ровесником, але коли про це їй нагадує дорослий, відмовляється від цього. Негативізм - дія, мотив якої є зовнішнім стосовно даної ситуації, тобто пов'язаний ставленнями до людей. Його слід відрізняти від дитячого непослуху. Якщо дитина не бажає щось зробити, бо це їй неприємно (вона грається, а її змушують іти спати), це буде непослух, а не негативізм. Дитина хоче зробити те, чого прагне, а їй це забороняють. Якщо вона все-таки здійснює своє прагнення, це не буде негативізмом. Це - негативна реакція на вимогу дорослого, мотивована сильним бажанням дитини.
Другим симптомом кризи трьох років є впертість - наполягання на чомусь не тому, що дитині цього дуже хочеться, а тому, що вона цього вимагає. Проявляючи впертість, дитина настоює на своїй вимозі. Наприклад, дитину кличуть із двору в дім, а вона відмовляється, їй наводять докази, які її переконують, та оскільки вона вже відмовилась, вона не йде. Мотивом впертості є те, що дитина зв'язана своїм початковим рішенням. Лише така поведінкова ситуація буде впертістю.
Впертість слід відрізняти від настійливості. Наприклад, дитина хоче чогось і наполегливо добивається, щоб так сталося. Це - настійливість.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психологічні джерела виховної майстерності» автора Бех І.Д. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вікова трансформація розвитку особистості і у виховному контексті“ на сторінці 1. Приємного читання.
