Третім симптомом кризи трьох років є непокора. Така дія дитини спрямована проти встановлених для неї норм виховання та способу життя. Вона виражається у своєрідному дитячому незадоволенні, що супроводжується мовленнєвим висловлюванням "а ну!", яким дитина відповідає на все, що їй пропонують і що роблять. Непокірна установка проявляється не щодо людини, а стосовно свого способу життя, який складається до 3 років, а також норм, які порушуються.
Четвертий симптом - свавілля, яке полягає у домаганні дитиною необмеженої самостійності. У три роки вона все хоче робити сама.
Ще три симптоми цієї кризи мають другорядне значення. Одним із них є протест-бунт, коли все в поведінці дитини починає виражати протест, чого раніше не було. Звичайними стають часті сварки з батьками. З ними пов'язаний симптом знецінення: дитина прагне знецінити іграшку, відмовляється від неї, в її лексиконі з'являються слова, які означають все погане. Крім цього, у сім'ях з єдиною дитиною проявляється прагнення до деспотизму, у сім'ях з декількома дітьми - ревнощі стосовно молодших чи старших сестер і братів. У таких ситуаціх тенденція до панування, деспотизму, влади є джерелом ревнивого ставлення до інших дітей. Прояви цих симптомів свідчать про важковиховуваність дитини.
Криза на межі 6-7 років. На цьому етапі при переході від дошкільного до молодшого шкільного віку дитина різко змінюється, втрачає свою безпосередність, що спричинене недостатньою диференційованістю її внутрішнього і зовнішнього життя. Переживання бажання дитини і їх вираження (реальна поведінка), як правило, проявляються у дошкільника як недостатньо диференційоване ціле. Дошкільник, вступаючи в кризу, втрачає наївність і безпосередність. У поведінці і відносинах він стає для інших не настільки зрозумілим, як це було раніше, починає манірничати і вередувати. У його поведінці з'являється щось нарочите, безглузде, штучне, вертлявість, клоунада. Все це є наслідком зменшення питомої ваги безпосередніх способів поведінки. Втрата безпосередності означає привнесення у вчинки дитини інтелектуального моменту, який вклинюється між переживаннями і безпосереднім вчинком, що є прямою протилежністю властивій дитині наївній і безпосередній дії. Це означає, що криза 6-7 років - перехід дитини від безпосереднього, недиференційованого переживання до переживання опосередкованого, диференційованого. При цьому в будь-якому прояві переживання виникає певний інтелектуальний момент.
З диференціацією внутрішнього і зовнішнього переживань дитини у неї виникає смислове (усвідомлене) переживання, а також боротьба переживань. Типовими формами важковиховуваності на цьому етапі є різноманітні конфлікти, суперечливі переживання, невирішуванні протиріччя. У дитини виникає нова єдність факторів середовища й особистісних факторів, які уможливлюють новий період розвитку - молодший шкільний вік.
Криза 13 років. У ІЗ-річного підлітка, який перебуває у кризовому стані, спостерігаються внутрішнє незадоволення, тривожність, прагнення до самотності, самоізоляція, яка інколи супроводжується ворожістю стосовно тих, хто його оточує. Крім суб'єктивних переживань (пригнічений стан, туга), цей етап характеризують схильність до сварок, порушення дисципліни.
Статеве дозрівання супроводжується зміною інтересів. Відбувається боротьба різних психологічних установок, розгортаються внутрішнє і зовнішнє заперечення і протест. Поширеними явищами є розпад колективних зв'язків, розрив попередніх взаємин між дітьми, різка зміна ставлень до інших людей.
У 13-річних підлітків помітні порушення загальноприйнятих моральних норм (більше - у хлопців), протидія товариському середовищу, "мовленнєвий негативізм" і негативізм у вчинках. У сім'ї негативізм підлітка проявляється не так помітно, як у школі. Однак винятки трапляються. Часто негативізм буває надзвичайно стійким. Школяр зовсім випадає із сім'ї, у школі він надмірно збуджений, чи навпаки, інертний. У нього легко можна встановити ознаки шизоїдного характеру. Симптоми підліткового негативізму різко проявляються у зв'язку з недоліками педагогічного впливу.
Цей критичний період, попри всю його складність і трудність, зовсім не є безвихідним. Він неоднорідний, у ньому одночасно розгортаються такі три типи процесів, кожний з яких вимагає своєчасного і цілісного врахування при здійсненні виховання:
• 1) наростаючі стабілізаційні процеси, що закріплюють минулі здобутки, роблять їх фундаментальнішими і стійкішими;
• 2) процеси критичні, нові, які характеризуються швидкими і бурхливими змінами;
• 3) процеси, що зумовлюють оформлення якостей дорослої людини.
Ці процеси стають основою для подальшої творчої діяльності підростаючої особистості.
Особистість підлітка найбільше корелює із системою його інтересів, що проявляються в його поведінці і діяльності. Цю систему інтересів (домінант) утворюють:
• егодомінанта, яка полягає в тому, що особистість підлітка виявляється одним із центральних гнізд інтересів, вихідним моментом його найближчого особистісного майбутнього;
• домінанта далі, тобто установка на широкі, великі масштаби, які для підлітка є суб'єктивно прийнятніші, ніж найближчі (сьогоднішні). За високої інтенсифікації цієї домінанти підліток вступає у конфліктні відносини з тими, хто його оточує, проявляє незадоволеність своїм буттям, шукає чогось поза ним, відмовляється від поточного життя. Судження, що ці дві домінанти інтересів повністю склалися у підлітковому віці, неправильне;
• потяг до опору, подолання, вольової напруженості, які інколи проявляються в упертості, хуліганстві, боротьбі проти виховного авторитету, протесті й інших проявах негативізму. Домінанта зусилля безпосередньо зближується з домінантою романтики, яка виражається в особливо сильних потягах до незвіданого, ризикованого, пригод. Ці домінанти подвійні, проявляються на критичному і на стабільному етапах підліткового віку.
Незалежно від вікового періоду, в якому дитина переживає кризу, конкретні особливості її перебігу залежать від виховного середовища, в якому вона перебуває. Від цієї умови залежить ступінь тяжковиховуваності підростаючої особистості. Деякі вчені стверджують, що ефективність виховання дитини у кризовому стані залежить від того, наскільки встигають виховні методики за змінами особистості. Водночас наголошується, що у кризі дитина позитивно не реагує на директивно-роз'яснювальні чи аргумен-тувальні дії дорослого. Однак, як відомо, всі методи розви-вального виховання ґрунтуються на механізмах, що апелюють передусім до розуму дитини. Тому успіх у вихованні кризової дитини залежатиме не стільки від своєчасного використання існуючих методів, скільки від конструювання нових, адекватних її психологічній своєрідності.
Метод педагогічного умовляння у вихованні особистості
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психологічні джерела виховної майстерності» автора Бех І.Д. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вікова трансформація розвитку особистості і у виховному контексті“ на сторінці 2. Приємного читання.
