Із поширенням морального натуралізму як функціонування за нормами індивідуальних бажань, психологічних станів, установок та уподобань звернення людини до вищих морально-духовних цінностей є обов'язковою умовою особистісного поступу людини. Провідною серед таких цінностей є гідність людини.
Гідність як ставлення до себе
Осмислення поняття "гідність" сягає сфери людської моралі з такими її базовими утвореннями, як справедливість, повага до життя інших людей, доброзичливість, благородство та ін. Гідність є традиційною духовною цінністю, однак її конкретне розуміння і роль у розвитку особистості історично зазнали істотних змін.
Спочатку категорія "гідність" трактувалася як засаднича цінність поряд з такими цінностями, як справедливість, свобода, милосердя тощо. У такому вимірі вона осмислювалася і культивувалася у процесі морального вдосконалення особистості. При цьому акцентували на гідності як певному моральному ставленні людини до світу, одному із джерел високих вчинків людини.
Гідність пов'язувалася з відповідністю складових морального Я-образу особистості та її професійних здібностей вимогам певної суспільної діяльності, яка могла внаслідок цього набути ознаки смисложиттєвого устремління. У такому сенсі формулюється судження, що людина гідна певного звання, посади чи справи. Тому і особистість переживала свою гідність відповідно до конкретного соціального становища. Почуття гідності поставало інтегральним мотивом соціального діяння, яке охоплювало і мотиви егоїстичної спрямованості. Цей фактор міг істотно змінити мо-рал ьну систему особистості, вплинути на її суспільну оцінку. У цьому сенсі поняття "гідність" фігурувало в синонімічному ряду з поняттям "честь". Тому у текстах вони вживалися послідовно: "Ми повинні дбати про честь і гідність наших вихованців".
Поступово поняття "гідність" як моральне ставлення особистості до світу людей і світу речей трансформувалося у ставлення особистості до себе, тобто перетворилося на самоставлення.
Психологічні механізми процесів ставлення особистості до зовнішніх агентів і ставлення її до власного внутрішнього світу - єдині: відбуваються із задіянням механізмів сприймання, мислення, пам'яті, емоційних переживань. Тому чим більшого досвіду особистість набуває у діяннях з оточуючою дійсністю, тим оптимальнішим буде її діяння щодо себе. В онтогенезі досвід діяння предметної спрямованості передує досвіду діяння внутрішньої спрямованості, цю закономірність слід неодмінно враховувати у виховному процесі. Однак рання інтенсифікація досвіду діяння внутрішньої спрямованості є умовою продуктивності процесу виховання. Психологічні механізми є реальними детермінантами формування почуття гідності як духовної цінності у сучасному її розумінні.
Гідність - усвідомлення і переживання особистістю самої себе у сукупності духовно-моральних характеристик, що викликають повагу оточення.
Однак внутрішні утворення як характеристики особистості можуть не викликати поваги до неї. Йдеться про ступінь суспільної значущості цих характеристик особистості або про недостатню моральну вихованість того, хто вступає у взаємодію з носієм почуття гідності. Цей зворотний зв'язок можна трактувати як повагу, тобто ставлення об'єкта гідності до її суб'єкта є обов'язковим у концептуа-лізації почуття гідності.
Коли об'єкт гідності не виявляє поваги до суб'єкта гідності, він змушений захищати відповідними гуманними способами своє право на заслужену повагу, тобто здійснювати виховний вплив.
Гідність особистості втілюється у поставі, ході, мові. Вони формуються під впливом нашої взаємодії з соціальним простором, який може бути простором поваги або зневаги. У вихованні важливішим є внутрішній вимір почуття гідності, який вбачається у самодостатності та сенсі життя особистості.
Розуміння гідності як ставлення особистості до себе у контексті ЇЇ поваги іншими є дієвим підґрунтям для розкриття процесу його виховання у сутнісних показниках. Цей процес можна подати схематично (рис. 2.1).
Рис. 2.1. Структурна модель виховання в особистості почуття гідності
Змістовою основою почуття гідності є сукупність моральних характеристик особистості, які повинні піднятися до рангу відповідних цінностей як безумовних смисло-утверджувальних імпульсів морально-духовної активності особистості. Процесуальний механізм їх формування полягає в оволодінні особистістю когнітивним компонентом, який має набути суб'єктивної значущості на основі впливу емоційно-ціннісного компонента. У своїй єдності ці компоненти утримують знання (поняття) про певну етичну норму та її бажаність для особистості і в такій цілісності постають як мотив до відповідного вчинку (реалізації поведінкового компонента). Із практичним вправлянням цей мотив трансформується у конкретну морально-духовну цінність.
Педагогічні-умови (єдність змісту, методів і форм організації процесу виховання) мають зосереджуватися на формуванні когнітивно-емоційної цілісності як породжу-вальної основи морального мотиву, а згодом і відповідної цінності. У зв'язку з цим недопустимі спрощений підхід до формування когнітивного компонента (знання про етичну норму), обмеження цього процесу лише інформаційним поданням. Тут має принципове значення, в якій формі - абстрактно повідомляючій чи особистісній - вихованець оволодіває моральним змістом. Важливо, щоб цей зміст був проблемно представлений в етико-когнітивній антиномії (добро - зло), а в свідомості вихованця внутрішній рух відбувався від образу моральної дії до її сутності. Не менш важлива збалансованість понятійного і діяльнісного видів інформації у виховному впливі педагога, який повинен сповна використати непряму виховну дію та проектування позитивної метафоричної системи.
Як основу методичного впливу на формування когнітивно-емоційної цілісності можна використати дискурсивну технологію інтимно-особистісного спілкування, методи педагогічного переконання та умовляння. Виховні технології та методики, в яких ототожнюються морально-духовні якості (властивості) та відповідні цінності, виявилися неефективними. Адже морально-духовні якості формуються на основі використання механізму свідомості, тобто на глибокому і всебічному розумінні необхідності поводитися відповідно до суспільно значущих норм і вимог. Цінності, використовуючи методичні засоби механізму свідомості, апелюють до механізму самосвідомості, за якого суб'єкт спрямовує всю свою розумово-емоційну напруженість на певну морально-духовну якість, що зароджується, і глибоко переживає її у формі радості за своє надбання, а отже, й за себе як носія духовного Я-образу. Тому морально-духовна цінність набуває більшої сили переживання і стійкості порівняно з якістю, з вищою вірогідністю реалізується у вчинку особистості як провідна його спонука.
Якщо конкретні ситуативні умови можуть загальмувати в особистості практичну реалізацію морально-духовної якості, то морально-духовна цінність опирається їм і діє відповідно до позитивної внутрішньої налаштованості, тобто на основі актуалізації процесу самодетермінації морального діяння.
Навколо цінностей як безпосередньої основи майбутнього почуття гідності розгортається особлива внутрішня діяльність, вектор якої задається фактом ставлення особистості до себе. Ця внутрішня діяльність долає такі етапи:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психологічні джерела виховної майстерності» автора Бех І.Д. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Почуття гідності у духовному розвитку особистості“ на сторінці 1. Приємного читання.
