Спрямованість вихованця на приховування власних вчинків

Психологічні джерела виховної майстерності

Педагог під час реалізації своєї виховної програми прагне мати достовірні знання про реальну поведінку вихованців, яка сигналізує про їхні успіхи, проблеми, підказує напрями впливу на них. Здавалося б, що вчинок як одиниця поведінки є найвідкритішою і найзручнішою для осмислення сферою вихованця, однак це не зовсім так.

Уже в дошкільному віці більшість дітей вчиться приховувати від інших деякі свої вчинки. Частково вміння приховувати свої дії і вводити в оману виховується батьками, а частково - дитина навчається цьому, спостерігаючи й аналізуючи успіхи і невдачі своїх братів та сестер, однолітків тощо. Причиною таких дій дитини є те, що за умови їх розкриття батьки можуть застосувати покарання чи виявити тривогу. Прикметно, що дитина вводить їх в оману відносно тієї міри, якою її дії відповідають їхнім більш чи менш усвідомленим вимогам.

На певному етапі сформоване у вихованця вміння приховувати деякі вчинки від значущих дорослих і вводити їх в оману, як правило, входить до складу двох досить важливих показників неадекватної і неефективної поведінки, через які у людини виникає немало проблем:

• 1) вербалізми. Вони складаються з правдоподібних слів, виразів, які насправді не стосуються суті справи. Функція вербалізмів полягає у позбавленні вихованців від покарання. Незалежно від міри наявності елементів вербалізмів у структурі неадекватної і неефективної поведінки їх морально деструктивна роль у становленні особистості досить вагома;

• 2) спрямовані на приховування своїх вчинків, оману оточуючих реальні дії. Такі дії можуть реалізовуватися у формі демонстрації як типу відхилення від оптимального шляху розвитку особистості (вихованець, вступаючи в міжособистісну взаємодію, лише грає певну роль, не виражаючи при цьому свою моральну сутність). Нерідко можливі прояви гіперактивності вихованця. Щоб попередити покарання, він самовіддано включається у трудові справи, однак праця для нього не стає засобом розвитку певних здібностей та інтересів. Якщо такі трудові дії не тільки забезпечують успішний захист від негативних переживань і покарань, а й сприяють одержанню вихованцем певного заохочення, у нього формуються основи для зародження і розвитку нав'язливості.

Потяг вихованця до хизування як спосіб самопрезентації

Під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів у людини може формуватися далеке від реальності уявлення про себе. Через що вона потрапляє в ситуації, в яких невідповідність такого уявлення стає очевидною, і це змушує її вдаватися до специфічних способів поведінки. Показовим щодо цього є хизування як намагання людини виставити себе напоказ з метою вразити інших, шокувати їх.

У людини з вираженим потягом до хизування у процесі психічного розвитку сформувалась стійка настанова, що хтось інший перевершує її у тій чи інший галузі, і це викликає у неї відчуття дискомфорту та обділеності. Такі люди не усвідомлюють, що реальне життя охоплює стільки різноманітних сфер, що конкретна особа не обов'язково повинна орієнтуватися на те, що у неї виходить не досить добре, тому у неї немає необхідності підраховувати, чи багато людей ще гірше роблять те, у чому вона сама повністю некомпетентна. Однак така логіка міркувань у людини з потягом до хизування відсутня; вона вдається до таких підрахунків, щоб понизити негативні переживання, які з'являються внаслідок невигідного порівняння себе з іншими.

Це змушує її шукати й активно використовувати компенсаторні засоби щодо такого становища. Такими є псевдосоціальні ритуали, зовнішні прояви яких "підносять" людину над іншими людьми і роблять її відмінною від інших. Псевдосоціальним ритуалом може бути високо ритуалізована комунікація, за якої особа цілком поглинута спілкуванням з людьми, але при цьому між ними відсутній людський контакт. Темою такого спілкування часто є обговорення своїх туалетів. Людина з потягом до хизування може демонструвати словесну надактивність, яка створює у неї відчуття деякої причетності до певної сфери життя. Насправді через відсутність будь-якої інформації вона не має до неї ніякого відношення.

У сучасних школярів спостерігаються дві форми хизування:

• 1) зовнішньоцентрована. Ця форма представлена фран-туванням, красуванням химерним одягом, зачіскою, татуюванням та ін. Вихованець може хизуватися мовленнєвим сленгом, здебільшого незрозумілим тим, хто його оточує, використовувати манірність;

• 2) внутрішньоцентрована. Вона стосується презентації вихованця щодо певних складових свого внутрішнього світу. Йдеться передусім про інтелектуально-особистісні утворення. Афішуючи їх, він вдається до істотного перебільшення. Якщо така душевна самогіперболізація розгортається за незнання оточуючими можливостей вихованця, це може зумовити певний ефект. Зовсім інше враження виникає, коли це дійство розгортається серед близьких чи знайомих вихованцю людей. Як правило, реакцією на нього є відкрите чи приховане осудження. Унаслідок цього вихованець може ситуативно виявляти адекватну емоційну реакцію, однак вона не зможе змінити його стійку ціннісно-орієнтаційну систему. Він і надалі діятиме у своєму звичному стилі, змінюючи оточення, оскільки постійно прагне, щоб ним захоплювались. Збідненість внутрішнього світу такого вихованця призводить до того, що йому важко переносити самотність, він сповна стає публічною особистістю.

Стратегією виховного впливу педагога у цьому разі має бути зміна його Я-концепції, базових смисло-ціннісних орієнтацій за допомогою систематичного включення його у відповідні форми спілкування та діяльності. Педагог має так вибудовувати поведінку вихованця, щоб кожен його вчинок не обмежувався конкретною, зокрема утилітарною, метою, а входив до нового, ширшого, контексту. Це надасть йому нового сенсу і багатшої внутрішньої змістовості, а його мотивації - більшої насиченості. Завдяки цьому відбуватимуться радикальні зміни у ціннісній системі вихованця зі схильністю до хизування.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психологічні джерела виховної майстерності» автора Бех І.Д. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Спрямованість вихованця на приховування власних вчинків“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Самореалізація як духовно-практичний символ особистості

  • Саморозвиток і процес самореалізації особистості

  • Відповідальність як внутрішнє джерело самореалізації особистості

  • Почуття гідності у духовному розвитку особистості

  • Честь у структурі почуття гідності

  • Культура гідності як мета особистості

  • Гідність як основа духовної свободи особистості

  • Лабіринти духовного розвитку особистості

  • Чинники духовної безпечності особистості

  • Воля у розвитку духовної напруженості особистості

  • Тактика подолання духовної безпечності, утвердження духовної напруженості

  • Духовна культуродомінантність як виховний ідеал

  • Краса духовності

  • Колізія емоційних переживань особистості

  • Умови оптимізації суб'єкт-суб'єктної взаємодії

  • Контури свободи і розвитку особистості

  • Психонюанси альтруїзму особистості

  • Виховний процес з глибинним психозануренням

  • Акценти процесу самовиховання

  • Звернення до ціннісно найвразливіших компонентів Я-образу вихованця

  • Педагогічне ставлення до вихованця як розвиненої особистості

  • Вчинкова вибірковість у виховному процесі

  • Виховний дозвіл-застереження як форми прилучення вихованця до моральних потреб

  • Перенесення вихованцем власних моральних настанов на іншого

  • Розголос у виховному процесі

  • Бездіяльність-занепокоєність в особистісних здобутках вихованця

  • Право вихованця на заперечення морального рішення вихователя

  • Звинувачення у виховному процесі

  • Подяка вихованців вихователю як засіб їхнього морального зміцнення

  • Стійкість до особистісних знегод у моральній поведінці вихованця

  • Тенденція виходу особистості за межі нормативних приписів у виховному процесі

  • Почуття сорому в особистісному самовдосконаленні вихованця

  • Емоційно-ціннісна реакція вихованця на етичний зміст

  • Незадоволеність собою як імпульс до необмеженості особистісного зростання вихованця

  • Ефект іррадіації у виховному процесі

  • Вчинкова контрастність як виховний засіб

  • Виховна ефективність цілісного розуміння вихованцем попередження педагога

  • Ціннісна одностайність колективу вихованців як педагогічна мета

  • Стримування вихованцем спонуки до власної аморальної дії

  • Відповідальність педагога за вихованця

  • Обіцянка і відмова як виховні прийоми

  • Емоційно-поведінкові відхилення вихованця як показники педагогічного орієнтування

  • Рефлексія вихованця у намаганнях педагога

  • Міжсферна моральна цілісність вихованця як показник його особистісної мобільності

  • Ефект ціннісної цілісності у вихованні особистості

  • Позитивні і негативні ефекти емоційних комплексів

  • Статусні відмінності вихованців як мотив опору особистісному вдосконаленню

  • Розвивальні наслідки піклування дорослих про вихованця

  • Особистісні надбання вихованця як критерій його суспільної затребуваності

  • Позиції "Я - сильний", "Я - слабкий" у поведінці вихованця

  • Емоційна поразка у вихованні особистості

  • Духовний помисел у саморозвитку вихованця

  • Зобов'язаність-невдячність вихованця іншій людині як дві його поведінкові позиції

  • Заздрість вихованця у чорно-білому спектрі

  • Малодушність в особистісній недосконалості вихованця

  • Неадекватна моральна самооцінка вихованця як детермінанта ускладнень взаємин з ровесниками

  • Явище підкорення у неформальній групі вихованців

  • Моральне розуміння в особистісному становленні вихованця

  • Віра вихованців значущому педагогу як засіб їхньої внутрішньої стабільності

  • Педагогічна техніка визначення справжнього мотиву вчинку вихованця

  • Ситуація нехтування вихованцем педагогічною пропозицією

  • Прийнятне виховне домагання як методична мета

  • Соціоперцептивний і персоналізований види дружби як моральні атрибути вихованця

  • Соціально-рольове зміщення у розвитку вихованця

  • Виховний поступ від виконавських обов'язків до обов'язків управлінських

  • Удавання як спосіб досягнення вихованцем власних цілей

  • Зухвалість вихованця у контексті педагогічних застережень

  • Вередування як спосіб поведінки вихованців

  • Чуття міри як показник особистісної зрілості вихованця

  • Морально-перетворювальні можливості представницької функції вихованця

  • Самовпевненість вихованця

  • Спрямованість вихованця на приховування власних вчинків
  • Прагнення вихованця до переваги

  • Два прояви і два сенси приниження

  • Створення вихованцем ілюзії власної моральної вихованості

  • Особистісні табу та активи вихователя

  • Вікова трансформація розвитку особистості і у виховному контексті

  • Метод педагогічного умовляння у вихованні особистості

  • Особливості задавання вихованцю особистісно розвивальної перспективи

  • Емоційно-змістове поглиблення внутрішньої ситуації "обтяжливості усвідомлення вихованцем своїх суспільно несхвальних діянь"

  • Емоційна цілісність у процесі педагогічного умовляння

  • Ситуації зваблювання у корекційному впливі на вихованця

  • Закид у суб'єкт-суб'єктній виховній взаємодії

  • Діагностування моральної вихованості школяра

  • Методика "Вимірювання особистісних якостей учнів середнього і старшого шкільного віку"

  • Методика "Оцінна шкала прояву суспільних і моральних якостей підлітків і старшокласників"

  • Наука творення особистості у працях майстрів педагогіки

  • Естетика духовності Василя Сухомлинського

  • Короткий термінологічний словник

  • Література