Закид у суб'єкт-суб'єктній виховній взаємодії

Психологічні джерела виховної майстерності

Вихованець, який переживає вікову кризу, надзвичайно чутливий до впливів на свій Я-образ, які не узгоджуються з його базовими цінностями. Тому наказ чи пряму вимогу педагога він розцінює як замах на його незалежність чи самобутність і здебільшого відхиляє їх. За цих умов виникає необхідність у застосуванні виховних дій, які б не спричинювали різкого потрясіння Я-образу вихованця і забезпечували позитивний результат. Відповідно до педагогічної логіки оберігання Я-образу вихованця адекватним виховним прийомом має бути звичайне прохання. Проте оскільки цей прийом повністю ігнорує рефлексивну складову Я-образу, він часто не дає змоги педагогу досягти виховної мети. Тому для забезпечення ефективних виховних дій застосовують помірне потрясіння особистісного ядра вихованця.

Прикладом такої виховної дії є закид як докір, який щадить самолюбство суб'єкта. Така виховна дія сприяє продуктивній суб'єкт-суб'єктній взаємодії. Зокрема, при використанні докору педагог прямо виражає своє незадоволення поведінкою вихованця, називаючи при цьому відповідні його особистісні якості. За такої дії вихованець намагається психологічно самозахиститися за допомогою певних висловлювань чи переживання незгоди, навіть образи. При застосуванні закиду педагог наголошує, що через негідну поведінку вихованець не дає йому змоги продуктивно працювати з іншими вихованцями. Такий аргумент є вагомим, адже інші вихованці справді можуть не сприйняти виховні дії педагога, посилаючись на порушника дисципліни. Це має зрозуміти вихованець, з яким спілкується педагог, використовуючи закид такого морального змісту. Педагог може підсилити дію закиду, наголосивши, що йому боляче за такого вихованця. Унаслідок такої діяльності педагога можна очікувати позитивних особистісних зрушень вихованця.

Комбіноване прохання у суб'єкт-суб'єктній виховній взаємодії

Звичайне прохання є недостатньо ефективним виховним прийомом. Однак це не означає, що його не слід використовувати у виховній роботі. За певного вдосконалення він може зайняти вагоме місце у методичному арсеналі педагога.

Питома вага виховної ефективності прохання підвищується, коли воно здійснюється на фоні постійної турботи педагога за свого вихованця. Піклування про себе він має не тільки усвідомити, а й емоційно пережити. Це має бути подвійним переживанням: радість, яку вихованець пов'язує зі станом самозадоволення; радість від доброзичливості педагога. Тому лише педагог як значуща особистість матиме успіх у використанні цього методичного прийому. Далі педагогові необхідно подбати, щоб його доброзичливість супроводжувала дію прохання "тут-і-тепер". Практично це реалізується через щирі обійми вихованця чи тримання його за руки. Такі ритуальні дії педагога є свідченням його емоційного вибуху, позитивна сила якого передається вихованцеві і зачаровує його. Саме на такому високоемоцій-ному тлі має розгортатися виховний прийом прохання. До цього додається інтонаційна складова мовленнєвого оформлення прохання педагога. Слова прохання, вимовлені з емоційним піднесенням, вражають вихованця і налаштовують його на моральні дії, яких від нього очікує педагог.

Лише декілька актів комбінованого прохання не забезпечать досягнення бажаної мети. Цьому заважатимуть надто глибокі негативні особистісні утворення вихованця, який перебуває в кризовому стані. За таких педагогічних умов потрібна певна постійність у використанні цього виховного прийому. При цьому не повинна знижуватися емоційна напруженість прохання, навпаки, вона має посилюватися. Зміст мовленнєвого оформлення прохання має стосуватися майбутнього благополуччя вихованця й емоційного стану вихователя, коли неслухняність дитини викликатиме у нього почуття жалю чи скорботи. Комбіноване прохання є вираженням хвилювання душі. Здатність виявляти такий стан є важливою передумовою ефективної виховної роботи педагога.

Емоційний комплекс впливу педагога на вихованця

Емоційна підтримка діяльності вихованця має бути належно впорядкованою, відбуватися за вмотивованого використання педагогом його виховних емоцій. Задіяння конкретної з них залежить від темпу набуття вихованцем певної моральної цінності.

Педагог, який не знає цієї емоційної закономірності, здебільшого нерозбірливо долучає до виховного процесу емоційні переживання, тому певні емоційні впливи виявляються передчасним з огляду на відповідне реагування вихованця, що різко знижує морально перетворювальний ефект.

Наближення вихованця до поставленої мети педагог фіксує на основі його висловлювань, ступеня піддатливості на виховні пропозиції, зовнішніх експресивних проявів емоційних реакцій стосовно впливу педагога (заперечу-пальні вони чи схвальні). У цьому процесі педагог рознязує сукупність емоційних завдань як складових його виховної діяльності. Лише за такої умови можна забезпечити структурну цілісність виховного процесу.

На першому етапі оволодіння вихованцем певною моральною цінністю, коли тільки відчувається позитивна психологічна налаштованість на неї, педагог закріплює цей стан емоцією схвалення ("Я радий за тебе!"). Подальший крок вихованця у цьому напрямі він фіксує прямою похвалою на його адресу ("Молодчина! Будь таким і далі!). На етапі психологічної готовності вихованця до здійснення вчинку, що реалізує привласнену моральну цінність, педагог вдається до захоплення ним ("Я милуюся тобою!"). А коли вихованець регулює свою поведінку на основі сформованої моральної цінності, педагог ставить його за приклад для наслідування ("Це прекрасний взірець!"). Важливо, щоб усі емоційні етапи відклалися в емоційній пам'яті вихованця і своєчасно відтворювалися в його свідомості і самосвідомості. Така внутрішня робота вихованця відбувається під керівництвом педагога, далі - як процес самовиховання.

Реалізуючи метод педагогічного умовляння, педагог має усвідомлювати, що всі його виховні дії в цільовому й операціонально-процесуальному планах ґрунтуються на двох фундаментальних почуттях - любові до вихованця і скорботи за його особистісний стан. Єдність їх повинна зламати усталену негативну поведінкову систему вихованця, спрямувати її в напрямі суспільно значущих цінностей. Вихованець теж має глибоко усвідомити, що цими почуттями педагог приваблює його до себе і створює внутрішні умови морально-духовного зростання.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психологічні джерела виховної майстерності» автора Бех І.Д. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Закид у суб'єкт-суб'єктній виховній взаємодії“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Самореалізація як духовно-практичний символ особистості

  • Саморозвиток і процес самореалізації особистості

  • Відповідальність як внутрішнє джерело самореалізації особистості

  • Почуття гідності у духовному розвитку особистості

  • Честь у структурі почуття гідності

  • Культура гідності як мета особистості

  • Гідність як основа духовної свободи особистості

  • Лабіринти духовного розвитку особистості

  • Чинники духовної безпечності особистості

  • Воля у розвитку духовної напруженості особистості

  • Тактика подолання духовної безпечності, утвердження духовної напруженості

  • Духовна культуродомінантність як виховний ідеал

  • Краса духовності

  • Колізія емоційних переживань особистості

  • Умови оптимізації суб'єкт-суб'єктної взаємодії

  • Контури свободи і розвитку особистості

  • Психонюанси альтруїзму особистості

  • Виховний процес з глибинним психозануренням

  • Акценти процесу самовиховання

  • Звернення до ціннісно найвразливіших компонентів Я-образу вихованця

  • Педагогічне ставлення до вихованця як розвиненої особистості

  • Вчинкова вибірковість у виховному процесі

  • Виховний дозвіл-застереження як форми прилучення вихованця до моральних потреб

  • Перенесення вихованцем власних моральних настанов на іншого

  • Розголос у виховному процесі

  • Бездіяльність-занепокоєність в особистісних здобутках вихованця

  • Право вихованця на заперечення морального рішення вихователя

  • Звинувачення у виховному процесі

  • Подяка вихованців вихователю як засіб їхнього морального зміцнення

  • Стійкість до особистісних знегод у моральній поведінці вихованця

  • Тенденція виходу особистості за межі нормативних приписів у виховному процесі

  • Почуття сорому в особистісному самовдосконаленні вихованця

  • Емоційно-ціннісна реакція вихованця на етичний зміст

  • Незадоволеність собою як імпульс до необмеженості особистісного зростання вихованця

  • Ефект іррадіації у виховному процесі

  • Вчинкова контрастність як виховний засіб

  • Виховна ефективність цілісного розуміння вихованцем попередження педагога

  • Ціннісна одностайність колективу вихованців як педагогічна мета

  • Стримування вихованцем спонуки до власної аморальної дії

  • Відповідальність педагога за вихованця

  • Обіцянка і відмова як виховні прийоми

  • Емоційно-поведінкові відхилення вихованця як показники педагогічного орієнтування

  • Рефлексія вихованця у намаганнях педагога

  • Міжсферна моральна цілісність вихованця як показник його особистісної мобільності

  • Ефект ціннісної цілісності у вихованні особистості

  • Позитивні і негативні ефекти емоційних комплексів

  • Статусні відмінності вихованців як мотив опору особистісному вдосконаленню

  • Розвивальні наслідки піклування дорослих про вихованця

  • Особистісні надбання вихованця як критерій його суспільної затребуваності

  • Позиції "Я - сильний", "Я - слабкий" у поведінці вихованця

  • Емоційна поразка у вихованні особистості

  • Духовний помисел у саморозвитку вихованця

  • Зобов'язаність-невдячність вихованця іншій людині як дві його поведінкові позиції

  • Заздрість вихованця у чорно-білому спектрі

  • Малодушність в особистісній недосконалості вихованця

  • Неадекватна моральна самооцінка вихованця як детермінанта ускладнень взаємин з ровесниками

  • Явище підкорення у неформальній групі вихованців

  • Моральне розуміння в особистісному становленні вихованця

  • Віра вихованців значущому педагогу як засіб їхньої внутрішньої стабільності

  • Педагогічна техніка визначення справжнього мотиву вчинку вихованця

  • Ситуація нехтування вихованцем педагогічною пропозицією

  • Прийнятне виховне домагання як методична мета

  • Соціоперцептивний і персоналізований види дружби як моральні атрибути вихованця

  • Соціально-рольове зміщення у розвитку вихованця

  • Виховний поступ від виконавських обов'язків до обов'язків управлінських

  • Удавання як спосіб досягнення вихованцем власних цілей

  • Зухвалість вихованця у контексті педагогічних застережень

  • Вередування як спосіб поведінки вихованців

  • Чуття міри як показник особистісної зрілості вихованця

  • Морально-перетворювальні можливості представницької функції вихованця

  • Самовпевненість вихованця

  • Спрямованість вихованця на приховування власних вчинків

  • Прагнення вихованця до переваги

  • Два прояви і два сенси приниження

  • Створення вихованцем ілюзії власної моральної вихованості

  • Особистісні табу та активи вихователя

  • Вікова трансформація розвитку особистості і у виховному контексті

  • Метод педагогічного умовляння у вихованні особистості

  • Особливості задавання вихованцю особистісно розвивальної перспективи

  • Емоційно-змістове поглиблення внутрішньої ситуації "обтяжливості усвідомлення вихованцем своїх суспільно несхвальних діянь"

  • Емоційна цілісність у процесі педагогічного умовляння

  • Ситуації зваблювання у корекційному впливі на вихованця

  • Закид у суб'єкт-суб'єктній виховній взаємодії
  • Діагностування моральної вихованості школяра

  • Методика "Вимірювання особистісних якостей учнів середнього і старшого шкільного віку"

  • Методика "Оцінна шкала прояву суспільних і моральних якостей підлітків і старшокласників"

  • Наука творення особистості у працях майстрів педагогіки

  • Естетика духовності Василя Сухомлинського

  • Короткий термінологічний словник

  • Література