Бездіяльність-занепокоєність в особистісних здобутках вихованця

Психологічні джерела виховної майстерності

Заповненість життя людини є істотною детермінантою її розвитку як особистості. Характер цього розвитку, його суспільно значуща чи егоїстична спрямованість залежить від змісту заповненості. У цьому зв'язку важливі дві основні її змістові лінії.

Бездіяльність суб'єкта. Тут переважає діяльна пасивність у всіх її видах. У дитини з раннього віку недостатньо формується цільова складова життя. Поступово у внутрішньому світі підростаючої особистості виникає діяльнісна порожнеча. Ь початок сягає у найпростіші форми самообслуговування, а далі вона пов'язується з відсутністю інтересів, які б досягалися тими чи іншими власними перетворювальними засобами - психологічними (інтелектуальними) чи фізичними (практичними). При цьому відбувається різке збочення у розвитку системи потреб і мотивів особистості. Вони, попри їх індивідуально-суб'єктивну чи суспільну значущість, не визначають стиль життя такої особистості.

Тривала бездіяльність призводить до відповідного психологічного стану, який набуває великої сили. Особистість стає повністю залежною від нього, втрачає здатність до саморегуляції. Така ситуація кваліфікується як безцільне життя, яке зводиться лише до нижчих проявів активності, недостатньо диференційованих за мотиваційно-ціннісними характеристиками. Прикладом такої активності є гультяйство та веселощі суб'єкта. У його внутрішньому світі цей стан закріплюється як порожнеча, що набуває статусу особистісної якості.

Людина, в особистісній сфері якої переважає стан бездіяльності, звикає будь-які свої життєві невдачі чи поразки пояснювати зовнішніми чинниками, а не власними внутрішніми негараздами. Якщо зовнішніми чинниками є конкретні особи, то бездіяльна людина не лише на них вказує, а й безпосередньо звинувачує їх, входячи у тривалий конфлікт зі своїм оточенням.

Занепокоєність суб'єкта як альтернатива безпечності. Характерні ознаки стану занепокоєння можна самостійно з'ясувати на основі розуміння першої лінії заповненості життя суб'єкта. Визначальним для занепокоєної особистості є відсутність внутрішнього і зовнішнього спокою. Така людина завжди стурбована і заклопотана. Діяльнісна основа формування Я-образу у неї яскраво виражена, переважає інші фактори, що детермінують це особистісне утворення. Предметне і соціальне оточення для занепокоєної особистості є притягувальною силою, що змушує її до відповідної активності. Вона часто набуває характеру боротьби, що втомлює особистість, однак за такої умови людина набуває необхідної життєвої витривалості і стійкості. Тому негативні обставини можуть не перешкоджати, а сприяти морально-духовному вдосконаленню занепокоєної особистості, яка хоче розвиватися у напрямі добра.

Негативні обставини активізують у занепокоєної особистості процес самопізнання, що сприяє набуттю нових суспільно значущих цінностей. Із часом стан занепокоєння трансформується у внутрішньому світі особистості у рису мужності різного ступеня вираженості. Ця риса часто необхідна особистості в ситуаціях відстоювання своїх ціннісних поглядів, які вимагають вольової напруженості, оскільки зустрічають значні об'єктивні перепони.

Центральне завдання для педагога у зв'язку з переорієнтуванням розвитку особистості від бездіяльності до занепокоєння полягає у проектуванні вікової динаміки цілей та використанні оптимальних методичних засобів їх досягнення. Неусвідомлення і невиконання цього завдання дезорганізує виховний процес і гальмує досягнення особистісно розвивальних цілей.

Діяльнісна основа занепокоєння особистості вимагає розгляду значущості конкретних справ, що її утворюють. Ідеться про те, наскільки вони спрямовані на досягнення важливих індивідуальних і суспільних цілей. Часто життєдіяльність особистості, якщо її розглядати у віковому аспекті, виявляється далеко неадекватною для морально-духовного становлення особистості. Тому недоцільно утримувати дитину у межах лише дрібних справ, що стосуються надбання різноманітних речей обслуговувального характеру або тих, що не мають вираженого цільового призначення. Тут переважає більш чи менш усвідомлене прагнення до накопичення як такого.

Отже, підростаючу особистість насамперед слід долучати до системи важливих життєвих справ з чітко вираженими цільовими орієнтирами. Вони здебільшого мають бути значущими як для підростаючої особистості, так і для найближчого оточення. Такі справи слід заздалегідь планувати батькам і вихователям, долучаючи до цього процесу і вихованців. Із розвитком психологічної готовності дитини до такого діяльнісного життєтворення її слід включати у сферу громадянських справ, які стають під силу у певний період її вікового розвитку. Це має принципове значення з огляду на повноцінний розвиток особистості. Якщо вихованець нездатен до важливих життєвих і громадянських справ, не пройшов цю життєву школу, він виявиться неспроможним до великих духовних справ, які вимагають різнобічної досконалості.

Спроможність вихованця протистояти спотвореним моральним судженням групи

Групові механізми впливу на підростаючу особистість займають чільне місце серед існуючих виховних засобів. їх перетворювальна дія досить вагома, тому педагогу слід обережно ставитися до них. Адже все залежить від того, які внутрішні процеси вони викликають у суб'єкта, на виховання яких особистісних утворень працюють. Вплив групових механізмів на індивіда реально проявляється як його психологічне підпорядкування групі завдяки функціонуванню спільної думки, яка створює певний емоційний фон і на яку він реагує.

У виховних ситуаціях ці механізми найчастіше розгортаються на основі прийнятих групових стандартів. Однак серед таких стандартів переважають ті, які пов'язані з фізичними, психофізіологічними та соціальними характеристиками окремого індивіда. Якщо у нього достатньо виражені певні фізичні чи психологічні відхилення від групового стандарту або низький статусний рівень з огляду на діючу субкультуру (тип комунікації, стиль одягу, матеріальний статок тощо), тоді й інтенсифікується дія групових механізмів. Така спрямованість групових стандартів пояснюється особливостями існуючого соціалізацій його процесу і спрямованих виховних впливів (сім'ї, школи, формальних громадських об'єднань).

Позбутися групової дії на суб'єкта неможливо: це стала закономірність, що пояснює відношення індивіда і спільноти, до якої він належить. Корекція групового механізму впливу можлива за професійного втручання у цей процес педагога чи дорослого.

Перелічені засади групових стандартів є спотвореними моральними судженнями, за якими оцінюється член групи, який підпадає під ці субкультурні норми. Така їхня суспільна оцінка видається доволі справедливою, оскільки у цих стандартів відсутня морально-духовна складова, що утримує загальноприйняті цінності особистості.

Перебіг групового впливу специфічно сприймається з позиції його об'єкта як учасника групи з відхиленням від субкультурних стандартів. Такий вихованець, сприймаючи групові судження, проявляє негативні емоції, переживає незручність, обтяжливість, сором'язливість. Його засмучують висміювання, докори ровесників, він проявляє тривожність, страх. У корекційно-виховній роботі з вихованцем, який так емоційно переживає, слід довести до його свідомості, що його самооцінка і ставлення до себе не повинні ґрунтуватися на думці групи, а він проявляє сором'язливість щодо того, що не є ганебним. Необхідно також змінити викривлені групові стандарти ставлення до себе на стандарти, що відображають загальноприйняті цінності. Згідно з ними престиж людини як особистості пов'язується передусім не із її зовнішніми рисами, а з морально-духовними надбаннями. За наявності їх у вихованця, він має радіти за це і тим самим визначати свій психологічний комфорт, незважаючи на групову протидію. Крім того, у вихованця має бути сформована особистісна позиція, згідно з якою лише його негідні вчинки мають викликати засмучення та сором'язливість. Всі інші його індивідуальні особливості незалежні від нього і не мають бути підставою для групового тиску і зміни власної позитивної особистісної установки.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психологічні джерела виховної майстерності» автора Бех І.Д. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Бездіяльність-занепокоєність в особистісних здобутках вихованця“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Самореалізація як духовно-практичний символ особистості

  • Саморозвиток і процес самореалізації особистості

  • Відповідальність як внутрішнє джерело самореалізації особистості

  • Почуття гідності у духовному розвитку особистості

  • Честь у структурі почуття гідності

  • Культура гідності як мета особистості

  • Гідність як основа духовної свободи особистості

  • Лабіринти духовного розвитку особистості

  • Чинники духовної безпечності особистості

  • Воля у розвитку духовної напруженості особистості

  • Тактика подолання духовної безпечності, утвердження духовної напруженості

  • Духовна культуродомінантність як виховний ідеал

  • Краса духовності

  • Колізія емоційних переживань особистості

  • Умови оптимізації суб'єкт-суб'єктної взаємодії

  • Контури свободи і розвитку особистості

  • Психонюанси альтруїзму особистості

  • Виховний процес з глибинним психозануренням

  • Акценти процесу самовиховання

  • Звернення до ціннісно найвразливіших компонентів Я-образу вихованця

  • Педагогічне ставлення до вихованця як розвиненої особистості

  • Вчинкова вибірковість у виховному процесі

  • Виховний дозвіл-застереження як форми прилучення вихованця до моральних потреб

  • Перенесення вихованцем власних моральних настанов на іншого

  • Розголос у виховному процесі

  • Бездіяльність-занепокоєність в особистісних здобутках вихованця
  • Право вихованця на заперечення морального рішення вихователя

  • Звинувачення у виховному процесі

  • Подяка вихованців вихователю як засіб їхнього морального зміцнення

  • Стійкість до особистісних знегод у моральній поведінці вихованця

  • Тенденція виходу особистості за межі нормативних приписів у виховному процесі

  • Почуття сорому в особистісному самовдосконаленні вихованця

  • Емоційно-ціннісна реакція вихованця на етичний зміст

  • Незадоволеність собою як імпульс до необмеженості особистісного зростання вихованця

  • Ефект іррадіації у виховному процесі

  • Вчинкова контрастність як виховний засіб

  • Виховна ефективність цілісного розуміння вихованцем попередження педагога

  • Ціннісна одностайність колективу вихованців як педагогічна мета

  • Стримування вихованцем спонуки до власної аморальної дії

  • Відповідальність педагога за вихованця

  • Обіцянка і відмова як виховні прийоми

  • Емоційно-поведінкові відхилення вихованця як показники педагогічного орієнтування

  • Рефлексія вихованця у намаганнях педагога

  • Міжсферна моральна цілісність вихованця як показник його особистісної мобільності

  • Ефект ціннісної цілісності у вихованні особистості

  • Позитивні і негативні ефекти емоційних комплексів

  • Статусні відмінності вихованців як мотив опору особистісному вдосконаленню

  • Розвивальні наслідки піклування дорослих про вихованця

  • Особистісні надбання вихованця як критерій його суспільної затребуваності

  • Позиції "Я - сильний", "Я - слабкий" у поведінці вихованця

  • Емоційна поразка у вихованні особистості

  • Духовний помисел у саморозвитку вихованця

  • Зобов'язаність-невдячність вихованця іншій людині як дві його поведінкові позиції

  • Заздрість вихованця у чорно-білому спектрі

  • Малодушність в особистісній недосконалості вихованця

  • Неадекватна моральна самооцінка вихованця як детермінанта ускладнень взаємин з ровесниками

  • Явище підкорення у неформальній групі вихованців

  • Моральне розуміння в особистісному становленні вихованця

  • Віра вихованців значущому педагогу як засіб їхньої внутрішньої стабільності

  • Педагогічна техніка визначення справжнього мотиву вчинку вихованця

  • Ситуація нехтування вихованцем педагогічною пропозицією

  • Прийнятне виховне домагання як методична мета

  • Соціоперцептивний і персоналізований види дружби як моральні атрибути вихованця

  • Соціально-рольове зміщення у розвитку вихованця

  • Виховний поступ від виконавських обов'язків до обов'язків управлінських

  • Удавання як спосіб досягнення вихованцем власних цілей

  • Зухвалість вихованця у контексті педагогічних застережень

  • Вередування як спосіб поведінки вихованців

  • Чуття міри як показник особистісної зрілості вихованця

  • Морально-перетворювальні можливості представницької функції вихованця

  • Самовпевненість вихованця

  • Спрямованість вихованця на приховування власних вчинків

  • Прагнення вихованця до переваги

  • Два прояви і два сенси приниження

  • Створення вихованцем ілюзії власної моральної вихованості

  • Особистісні табу та активи вихователя

  • Вікова трансформація розвитку особистості і у виховному контексті

  • Метод педагогічного умовляння у вихованні особистості

  • Особливості задавання вихованцю особистісно розвивальної перспективи

  • Емоційно-змістове поглиблення внутрішньої ситуації "обтяжливості усвідомлення вихованцем своїх суспільно несхвальних діянь"

  • Емоційна цілісність у процесі педагогічного умовляння

  • Ситуації зваблювання у корекційному впливі на вихованця

  • Закид у суб'єкт-суб'єктній виховній взаємодії

  • Діагностування моральної вихованості школяра

  • Методика "Вимірювання особистісних якостей учнів середнього і старшого шкільного віку"

  • Методика "Оцінна шкала прояву суспільних і моральних якостей підлітків і старшокласників"

  • Наука творення особистості у працях майстрів педагогіки

  • Естетика духовності Василя Сухомлинського

  • Короткий термінологічний словник

  • Література