Вчинкова контрастність як виховний засіб

Психологічні джерела виховної майстерності

Особливої методичної майстерності педагога вимагає виховний процес у зв'язку з перебуванням вихованця на ситуативній стадії морально-духовного розвитку. У цей час, крім соціально нормативних способів поведінки, він проявляє і суспільно несхвальні, які гальмують його особистісне становлення. Завадити цьому - означає відвернути вихованця від особистісно деструктивної поведінкової спрямованості.

Одним зі способів вирішення цього складного морального завдання є виховання вчинком. Йдеться не про суспільно несхвальний вчинок вихованця, взятий як цілісний факт у просторово-часовому вимірі, а про те, що такий вчинок розглядається в діаді, в якій другою стороною є полярний за суспільною спрямованістю вчинок. Наприклад: вчинок-щедрість - вчинок-скупість вчинок-вірність - вчинок-зрадливість вчинок-шанобливість - вчинок-зневажливість вчинок-хоробрість - вчинок-боягузливість вчинок-чуйність - вчинок-жорстокість. Одну із вчинкових ситуацій, яка виникає у навчальному процесі в контексті ідеї вчинкової контрастності, можна розкрити на такому прикладі. Під час уроку інформатики у десятому класі учитель, здійснюючи індивідуальний підхід, дає окреме завдання учневі А. Однак виявляється, що в учня немає при собі флешки, без чого він не зможе виконати завдання. У цій ситуації учень А звертається до свого сусіда з проханням позичити її на короткий час. Однак сусід відмовляє учневі А у його проханні, продемонструвавши вчинок-скупість. Зважаючи на це, вчитель просить школярів допомогти учневі А. Хтось із них (учень Б) позитивно відгукується на це прохання. Цим самим учень Б реалізує вчинок-щедрість.

Отже, сусід стає автором і свідком двох протилежних за соціальною спрямованістю вчинків. За допомогою відповідного вчинку вчителя він усвідомлює, що його аморальне діяння викликало в учня А переживання (розпач, що сусід відмовив йому, і те, що не буде виконане поставлене вчителем завдання). Крім цього, суб'єкт негідного вчинку сприймає радість учня А за вчасно надану допомогу.

Учитель розгортає перед цим суб'єктом моральну діалектику, породжену цими вчинками, і стимулює його до зняття суперечності, спричиненої різними за соціальною цінністю моральними діяннями. При цьому вчитель дає зрозуміти суб'єкту негідного вчинку, що він незадоволе-ний його діянням. Внутрішня діяльність цього учня, яку стимулює і спрямовує вчитель, може виступити дійовою детермінантою для його моральної самозміни;

Педагогічне виказування у виховному процесі

Виховна майстерність педагога безпосередньо залежить від досконалого володіння виховними методами різного цільового призначення. Серед них, враховуючи характеристики розвивального виховання, що ґрунтуються на усвідомленому сходженні особистості до цінностей сучасної морально-духовної культури, вирізняються методи свідомого схиляння вихованця до соціально-моральних норм і вимог (перша група) і методи осудження вихованця за суспільно несхвальні діяння (друга група). Провідними методами першої групи є переконання та педагогічне умовляння, другої - виказування і близькі до нього докір, картання.

Педагогічне виказування - метод, за якого вихователь, піклуючись про вихованця (і це він мусить відчути), осуджує його за певний проступок.

Виказування як спосіб виховного впливу нині функціонує лише як продукт людського досвіду з усіма його обмеженнями; підняття його до рівня науково-педагогічного методу вимагає певного психологічного структурування. На відміну від методів першої групи, які первісно (особливо переконання) використовуються для свідомого оволодіння вихованцем тією чи іншою морально-духовною цінністю, виказування йде услід за ними. Іноді морально перетворювальні можливості методу переконання через різномантіні суб'єктивні обставини не дають очікуваної ефективності, і тоді педагог повинен удаватися до методу виказування як форми осудження вихованця. При цьому надзвичайно важливо змістово віддиференціювати метод виказування від методу педагогічного умовляння, з одного боку, і методу вираженого покарання - з іншого.

У цьому зв'язку доцільно виокремити показники, за якими слід визначати міру суворості виказування: ступінь піклування педагога про вихованця і наслідок проступку вихованця. Процедура розгортання цього методу має відбуватися згідно з послідовністю вичленених показників суворості виказування.

Педагог первісно доводить до свідомості вихованця, що Його виховні дії мотивуються піклуванням про нього та соціальною шкодою його проступку. При цьому наголошується, що суворість виказування буде більшою за показником глибокого піклування педагога про вихованця і меншою за важливістю його асоціального діяння. Така мотиваційна настанова педагога має принципове значення з огляду на загальний виховний результат цього методу. Річ у тім, що виховні дії, які становлять структуру методу виказування, викликають у вихованця неприємні емоційні переживання і можуть змусити його діяти наперекір очікуванням педагога. Щоб цього не трапилося, спрямованість розмірковування вихованця передусім має визначатися відчуттям шанобливо-любовного ставлення до нього педагога. Звичайно при цьому не знімається важливість критичного самоосмислення у контексті заподіяної ним шкоди для інших. Він має утвердитись в думці, що його осуджує людина, яка безмежно поважає його і піклується про нього, і це дає їй моральне право для такого способу виховного впливу. Цим пом'якшується негативне емоційне переживання вихованця, що продуктивно відображатиметься на його процесі самоусвідомлення.

Отже, глибоке розуміння того, що вихованець винуватий і перед педагогом, і перед тим, кому він завдав шкоди, може стати мотиваційною основою для зміни його суспільно несхвального способу поведінки. Тому розгортання методу виказування має відбуватися в такій послідовності:

• 1) констатація педагогом втрати надії на ефективність виховання шляхом переконання. Мета діяльності на цьому етапі полягає у розкритті педагогом того, яку працю він щоденно здійснює, щоб долучити вихованців до морально-духовних цінностей. Однак дехто з них не здобуває від цього ніякої користі. Педагог звертає увагу дитини, яка скоїла проступок, на те, що він позбувся бажання до подальшої роз'яснювальної взаємодії, втрачає надію на виховний успіх. Адже лише сподівання на моральне самовдосконалення вихованця полегшує працю педагога. Цього він не спостерігає: вихованець знехтував духовними зусиллями і піклуваннями педагога, засмутивши його;

• 2) розкриття і оцінювання педагогом психологічної ситуації проступку вихованця. Педагог справедливо оцінює ставлення вихованця до попередніх виховних дій, наголошуючи, що він лише симулював налаштованість на них. Це призвело до порушення моральних вимог. У ситуації проступку вихованець, на думку педагога, продемонстрував справжні свої наміри (зухвалість, нестриманість, неповагу тощо), завдавши шкоди ровесникові. Педагог зауважує, що в цій ситуації він не подумав і не згадав повчань педагога, а виставив себе на осуд оточуючих;

• 3) спрямований психологічний тиск педагога на вихованця. На цьому етапі педагог сконцентровує свої зусилля на проступку вихованця. Щоб викликати у вихованця інтенсивну внутрішню самокритичну діяльність, педагог будує свою виховну суб'єкт-суб'єктну взаємодію у формі запитань: для чого ти після тривалої спільної виховної роботи порушуєш норми добродійних взаємин? яку користь приносять тобі твої проступки? чому ти руйнуєш наші стосунки, змушуєш мене і своїх ровесників переживати? чи не є це крайньою безрозсудністю? подумай, як ти позбудешся своєї легковажності.

Як висновок педагог закликає вихованця не бути руйнівником всього морально цінного і стати на позицію його творення. Можна сподіватися, що за такого виказування педагог зможе досягти відчутних прогресивних змін у виховному процесі.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психологічні джерела виховної майстерності» автора Бех І.Д. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вчинкова контрастність як виховний засіб“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Самореалізація як духовно-практичний символ особистості

  • Саморозвиток і процес самореалізації особистості

  • Відповідальність як внутрішнє джерело самореалізації особистості

  • Почуття гідності у духовному розвитку особистості

  • Честь у структурі почуття гідності

  • Культура гідності як мета особистості

  • Гідність як основа духовної свободи особистості

  • Лабіринти духовного розвитку особистості

  • Чинники духовної безпечності особистості

  • Воля у розвитку духовної напруженості особистості

  • Тактика подолання духовної безпечності, утвердження духовної напруженості

  • Духовна культуродомінантність як виховний ідеал

  • Краса духовності

  • Колізія емоційних переживань особистості

  • Умови оптимізації суб'єкт-суб'єктної взаємодії

  • Контури свободи і розвитку особистості

  • Психонюанси альтруїзму особистості

  • Виховний процес з глибинним психозануренням

  • Акценти процесу самовиховання

  • Звернення до ціннісно найвразливіших компонентів Я-образу вихованця

  • Педагогічне ставлення до вихованця як розвиненої особистості

  • Вчинкова вибірковість у виховному процесі

  • Виховний дозвіл-застереження як форми прилучення вихованця до моральних потреб

  • Перенесення вихованцем власних моральних настанов на іншого

  • Розголос у виховному процесі

  • Бездіяльність-занепокоєність в особистісних здобутках вихованця

  • Право вихованця на заперечення морального рішення вихователя

  • Звинувачення у виховному процесі

  • Подяка вихованців вихователю як засіб їхнього морального зміцнення

  • Стійкість до особистісних знегод у моральній поведінці вихованця

  • Тенденція виходу особистості за межі нормативних приписів у виховному процесі

  • Почуття сорому в особистісному самовдосконаленні вихованця

  • Емоційно-ціннісна реакція вихованця на етичний зміст

  • Незадоволеність собою як імпульс до необмеженості особистісного зростання вихованця

  • Ефект іррадіації у виховному процесі

  • Вчинкова контрастність як виховний засіб
  • Виховна ефективність цілісного розуміння вихованцем попередження педагога

  • Ціннісна одностайність колективу вихованців як педагогічна мета

  • Стримування вихованцем спонуки до власної аморальної дії

  • Відповідальність педагога за вихованця

  • Обіцянка і відмова як виховні прийоми

  • Емоційно-поведінкові відхилення вихованця як показники педагогічного орієнтування

  • Рефлексія вихованця у намаганнях педагога

  • Міжсферна моральна цілісність вихованця як показник його особистісної мобільності

  • Ефект ціннісної цілісності у вихованні особистості

  • Позитивні і негативні ефекти емоційних комплексів

  • Статусні відмінності вихованців як мотив опору особистісному вдосконаленню

  • Розвивальні наслідки піклування дорослих про вихованця

  • Особистісні надбання вихованця як критерій його суспільної затребуваності

  • Позиції "Я - сильний", "Я - слабкий" у поведінці вихованця

  • Емоційна поразка у вихованні особистості

  • Духовний помисел у саморозвитку вихованця

  • Зобов'язаність-невдячність вихованця іншій людині як дві його поведінкові позиції

  • Заздрість вихованця у чорно-білому спектрі

  • Малодушність в особистісній недосконалості вихованця

  • Неадекватна моральна самооцінка вихованця як детермінанта ускладнень взаємин з ровесниками

  • Явище підкорення у неформальній групі вихованців

  • Моральне розуміння в особистісному становленні вихованця

  • Віра вихованців значущому педагогу як засіб їхньої внутрішньої стабільності

  • Педагогічна техніка визначення справжнього мотиву вчинку вихованця

  • Ситуація нехтування вихованцем педагогічною пропозицією

  • Прийнятне виховне домагання як методична мета

  • Соціоперцептивний і персоналізований види дружби як моральні атрибути вихованця

  • Соціально-рольове зміщення у розвитку вихованця

  • Виховний поступ від виконавських обов'язків до обов'язків управлінських

  • Удавання як спосіб досягнення вихованцем власних цілей

  • Зухвалість вихованця у контексті педагогічних застережень

  • Вередування як спосіб поведінки вихованців

  • Чуття міри як показник особистісної зрілості вихованця

  • Морально-перетворювальні можливості представницької функції вихованця

  • Самовпевненість вихованця

  • Спрямованість вихованця на приховування власних вчинків

  • Прагнення вихованця до переваги

  • Два прояви і два сенси приниження

  • Створення вихованцем ілюзії власної моральної вихованості

  • Особистісні табу та активи вихователя

  • Вікова трансформація розвитку особистості і у виховному контексті

  • Метод педагогічного умовляння у вихованні особистості

  • Особливості задавання вихованцю особистісно розвивальної перспективи

  • Емоційно-змістове поглиблення внутрішньої ситуації "обтяжливості усвідомлення вихованцем своїх суспільно несхвальних діянь"

  • Емоційна цілісність у процесі педагогічного умовляння

  • Ситуації зваблювання у корекційному впливі на вихованця

  • Закид у суб'єкт-суб'єктній виховній взаємодії

  • Діагностування моральної вихованості школяра

  • Методика "Вимірювання особистісних якостей учнів середнього і старшого шкільного віку"

  • Методика "Оцінна шкала прояву суспільних і моральних якостей підлітків і старшокласників"

  • Наука творення особистості у працях майстрів педагогіки

  • Естетика духовності Василя Сухомлинського

  • Короткий термінологічний словник

  • Література